Блог | "Завтра, завтра, завтра": многослойный роман обо всех и для всех

"Завтра, завтра, завтра" – десятий і найбільш титулований роман американської письменниці Ґабріель Зевін. Деякі літературні критики вважають, що він гідний категорії "Великий американський роман". А кінокомпанія Paramount Pictures ще за рік до виходу книги придбала права на її адаптацію за $2 млн на аукціоні. Сценарій до фільму напише Зевін, яка буде виконавчою продюсеркою.

Крім цього роман очолив численні книжкові рейтинги: став бестселером The New York Times, книжкою року №1 за версією Amazon.com, журналу Time та New York Times Notable Book, найкращим художнім романом за версією Goodreads (за роман проголосували понад 40 тис. читачів).

На Amazon за майже рік обговорення книжка зібрала понад 46 тис. оцінок, 86% з яких високі і позитивні. Це дуже гарний показник при такій залученості. Але є читачі, які не розуміють, чому геймерський роман наробив стільки галасу. "Я не хочу читати роман про відеоігри. Мене це не стосується", – аргументують вони свою думку. Справді, в романі багато ігрових моментів, бо головних героїв – Сема та Сейді – об’єднує любов до створення відеоігор. Працюючи над українським перекладом, ми отримали листа від редактора і за сумісництвом геймера Романа Бугайчука, який запропонував нам свою допомогу щодо адаптації ігрової частини тексту. Наші редактори дуже професійні, але це той випадок, коли нам була потрібна людина, яка "в темі". Роман вніс до тексту понад 1000 технічних правок, завдяки чому він набув геймерської легкості. І тепер ані професійні гравці, ані люди, далекі від відеоігор, не спотикатимуться об геймерський сленг. Для нас це вкрай важливо.

Але тим не менш, цей роман не лише про ігри. В ньому гармонійно переплітається багато важливих тем. Передовсім – творче, негласне протистояння між двома друзями, які готові заради одне одного на все, але не завжди готові до максимальної відвертості. Їхні відносини складаються із різних почуттів та емоцій: любові, співчуття, захоплення, розчарування, злості. Все, як у реальному житті.

Друга тема – сприйняття людиною своєї інвалідності: після автокатастрофи Сем прокидається зі зламаною у двадцяти семи місцях стопою, і стає заручником болю. Болю, який він терпітиме і старанно приховуватиме впродовж усього життя, намагаючись бути таким, як усі. Кожен із нас може опинитися в подібній ситуації, яка пригнічує і лякає невідомістю. Бо бути здоровим – це означає бути вільним, і саме процес створення ігор звільняє Сема від фізичних обмежень. Відтак творчість, де все можна змінити, стає порятунком від жорстокої реальності, де змінити можна далеко не все.

Третя тема – самотність. Сем не хотів, щоб його вважали самотнім чи слабким. Він хотів кататися на лижах, займатися серфінгом, стрибати, бігати. Такі зрозумілі всім нам бажання... Але хвороба віддаляла його від друзів, яких він навчився сприймати як колег, від активного, соціального життя.

Наприкінці книжки Сейді каже Семові важливу, на мою думку, фразу: "Головне я відчула, що не самотня". Бо попри все він завжди був поряд. І можливо, якби не вважав свою інвалідність слабкістю, чимось таким, чого варто соромитися, то зміг би бути щасливим.

Також авторка порушує тему стосунків, расизму, секзизму, фемінізму. Але ці теми не вставлені в текст з метою штучно зробити його актуальним. А гармонійно витікають одна з одної, переплітаються.

В одному інтерв’ю Зевін розповіла, що, коли була дитиною, комп’ютер рятував її від самотності. Зрештою, сучасну людину він рятує і від самотності, і від живого спілкування, і від необхідності бути собою. В соцмережах так легко розпочати або підтримати гру, втративши зв’язок із реальністю. Тому "Завтра, завтра, завтра" – це роман про всіх нас. Про талановитих, амбіційних, розгублених, слабких людей, які грають в різні ігри, шукають себе, припускаються помилок, кохають, втрачають, але рухаються далі. І саме через таку різносторонність і багатошаровість цей роман, на мою думку, зібрав стільки нагород, розбивши серця сотень читачів по всьому світу.

До речі, на обкладинці книжки зображено фрагмент гравюри японського художника Хокусая "Велика хвиля в Канаґаві". (Японською мовою назва звучить на кшталт "Під хвилею Канаґави"). Репліка цієї картини висить над комодом у кімнаті Сейді. І саме ця картина та загалом творчість Хокусая надихнула Сема та Сейді на створення відеогри в японському стилі.

Цей роман, ніби хамелеон, підлаштовується під інтереси, потреби і запити різних людей. Кожен знаходить у ньому щось інше, але своє. Тому щиро я раджу почати читати "Завтра, завтра, завтра" вже сьогодні.