УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Александр Левченко
Александр Левченко
Историк, дипломат

Блог | Ветерани як наставники майбутніх захисників Вітчизни

Ветерани як наставники майбутніх захисників Вітчизни

В період гібридної війни проти України ворог веде відкритий інформаційний наступ, намагаючись дискредитувати всі структури української влади зверху до низу, активно застосовуючи вплив ЗМІ, чого нема в тоталітарних суспільствах, а є можливим в демократичних державах.

При цьому треба розуміти, що з одного боку, критика дій владних структур на всіх рівнях допомагає демократичному суспільству створювати додаткові запобіжники для уникнення негативних явищ зловживання владою, виносячи проблематику розвитку країни на розгляд усієї громадськості, а з іншого, щільний медійний вогонь на все і вся створює у наших громадян враження безнадії щодо можливості правильного напрямку розвитку держави та надмірну критичність до її інститутів.

Це значить, що у момент пікових загроз існуванню української державності реакція свідомих громадян буде притупленою, не повною, тому що недовіра до функціонування державних органів негативно впливатиме на готовність надання колективної відсічі агресору, який уміло використовує свободу ЗМІ в демократичному суспільстві. А нам треба враховувати досвід країн, які пережили військову та інформаційну агресію, зокрема в регіоні Балкан : там під час військових дій не було повної свободи слова, поки не було повністю відбито збройні напади і медіа диверсії.

Зверніть увагу, як наш сусід вибудовує роботу у себе в країні для підготовки до мобілізації власного суспільства, щоб у момент кризових ситуацій чи подій, пов’язаних з розв’язанням військових дій, негативний образ уявного супротивника вже був створений в уяві громадян. Тобто у разі вчинення повномасштабної військової агресії проти України, таке суспільство перебуває у стані готовності підтримати дії своєї влади. А з натисканням кнопок пуску бойових ракет проти непокірного сусіда паралельно спускатиметься гачок для інформаційного пострілу, який за своє силою буде не менший засобам залпового вогню. Отже, якщо армія країни-агресора піде у наступ, то її повністю підтримає власне суспільство, тоді як у нас ЗСУ почнуть відбивати цей наступ, а громадськість матиме уповільнений рефлекс щодо повного єднання для захисту неньки-України. Адже посіяний наратив повної недовіри до української влади, вже працює, і розколотому українському суспільству потрібен буде деякий час, щоб знову об’єднатися проти зовнішньої агресії. Супротивник розраховуватиме на блискавичний інформаційний наступ, тому реакція на українському медіа фронті має бути миттєвою.

Бойовим резервом, який відразу буде готовим виступити на збройний захист України, є наші ветерани АТО/ООС. Але Україні потрібен набагато ширший резерв захисників Вітчизни. Держава розраховує на молоде покоління, яке має бути підготовленим для того, щоб вступити у боротьбу за інтереси Батьківщини максимально військово навченим і морально вмотивованим. Саме тому на державному рівні має вибудовуватися робота по широкому військово-патріотичному вихованню молоді. Скажімо, у сусідній країні молодь постійно і дуже ретельно готується до можливої майбутньої широкомасштабної війни. Інколи тамтешня воєнізація життя дітей і молоді у нас навіть викликає посмішку. Та що ми можемо протиставити у нас в Україні? Зрозуміло, що поточні події з поширенням COVID дещо змінили загальну ситуацію і сприйняття деяких речей, разом з тим, не виключено, що саме в період поширення у світі цієї страшної хвороби, потенційному агресору буде зручніше реалізувати свої далекосяжні плани, і тут треба бути у стані повної готовності.

Стає все більше зрозумілим, що найкраще готувати молодь до захисту Батьківщини можуть ті, хто вже реально її боронив – а це наші ветерани. Вони вже в багатьох регіонах України взялися за цю важливу справу маючу підтримку від офіційних властей, а там де така підтримка була відсутня, за власною ініціативою. Держава відчуває величезний виховний потенціал наших ветеранів, але ще повністю його не використовує, не створивши глибоку і всеохоплюючу систему військово-патріотичної роботи з молоддю. І ця виховна робота буде різнитися від тієї у північно-східного сусіда, тому що нашими викладачами, тренерами, організаторами виступатимуть реальні захисники Вітчизни, а там люди з давно прочитаними історіями періоду Великої Вітчизняної війни (ВОВ). Але герої ВОВ захищали свою Вітчизну, а сьогоденній країні-агресору треба виховати молодь, щоб вона була готовою захоплювати чужі території.

На державному рівні зусилля ветеранів вже дають позитивні результати роботи. Діють чисельні військово-виховні та історико-спортивні гуртки, табори, де наших дітей вчать військовим азам, спортивно і морально загартовують, викладають історію українського козацтва та учасників визвольних змагань за незалежність України. Наступним кроком мало б стати визначення військово-патріотичного виховання пріоритетним напрямком усієї гуманітарної політики нашої держави. Це дозволить вже ближчим часом, виділивши додаткові кошти на таку діяльність, залучити кращих серед кращих ветеранів та військовослужбовців, які мають професійні та природні навички викладання і комунікації, щоб передати свій безцінний військовий та життєвий досвід чисельній українській молоді як майбутнім надійним захисникам Вітчизни.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...