Блог | Украина – женского рода: почему украинки идут на войну
Выступление Юлии "Тайры" Паевской - украинской волонтерши, добровольца, освобожденной военнопленной парамедика - во время панели "Wonder Weapon: Ukraine's Women" в рамках 2022 года Halifax International Security Forum.
Далее текст на языке оригинала
Україна українською — жіночого роду.
Але смерть не розпізнає гендеру, віку чи кольору шкіри. Під кожним п’ятим українським пікселем б’ється жіноче серце.
Українки ідуть на війну, бо наші діти малюють війну. Танки, солдатів, прапори, перемогу. Мріють про перемогу, чекають її. Кожна мати зробить усе, щоби втілити в дійсність мрію своєї дитини, захистити свої домівки, свою Україну, не бути беззахисною жертвою.
За всі ці роки я поховала багато воїнів, серед яких є чимало воїнів жіночого роду. Це завжди великий біль і страшна втрата ще й тому, що на фронт їдуть найкращі.
Жінка на фронті завжди привертає увагу й щоби здобути повагу, бути результативною для побратимів, ти мусиш бути у всьому трохи краща, ніж чоловіки на такій самій посаді, бо всі погляди завжди спрямовані на жінок.
Навички воїна мусять бути бездоганні.
А ще ти мусиш вміти заспокоїти, зварити борщ, розказати історію, надихнути побратимів спокоєм і посмішкою.
Усі знають, що коли справжня жінка є на позиції — там більше порядку й затишку.
Волонтери України в більшості своїй жінки, допомога фронту в тилу — це теж переважно жінки, опіка поранених, стареньких, підтримка армії, забезпечення життєдіяльності міст і сіл, антипропагандистська робота, журналістка — усі цивільні спеціалісти працюють на перемогу.
Бойові дії — це дуже важко і виснажливо. Психологічно іноді на грані. Жертви війни — це в першу чергу жінки та діти.
Цивільні жінки — перша ціль окупанта. Поки що важко оцінити об’єм злочинів росіян скоєних проти жінок.
Ви самі можете спробувати уявити, що відбувається на окупованих територіях, де немає закону цивілізованого світу.
Тому ми безмежно вдячні всім демократичним країнам за фінансову підтримку, зброю та ППО. За допомогу з обміном бранців та медичним супроводом.
Іноді я чую, що не варто жінкам іти на фронт, бо в нас не вистачить сили на таку роботу, що потрібні мʼязи. Вони просто не знають, як ми голимо ноги і приводимо в порядок зачіску й нігті, піклуємося про білизну й навіть якось примудряємось фарбувати волосся в бліндажах, не маючи достатньо води навіть для чаю, бо це дуже важливо — як буде виглядати твій труп, у разі якщо його знайдуть вороги. Чи як ти будеш лежати на брудній підлозі в морзі. Щоб і в смерті виглядати достойно.
Істинна сила — це в першу чергу дух.
Україна — жіночого роду.
Слава Україні!
Дякую організаторам форуму за честь узяти участь у такому потужному заході!
