Блог | Солдатська матір у тролейбусі №3
Солдатські матері - іноді ну дуже специфічна й світла категорія людей.
Сідаю в тролейбус №3, який ганяє з Палацу, звично вітаюсь із кондукторкою та показує посвідчення убд. Аж тут:
- Пасіба вам.
- ..... Ем, та не мені треба дякувати, але пасибі, звісно, за теплі слова, - аж настрій покращився. Читаю фб, кондукторка відштампувала кільком людям талони і з сумним обличчям питає в мене:
- А коли та війна уже кончиться?
Ааааа ну камон, все так гарно починалось, хіба не можна було на тому й зупинитись.
- Нескоро, що я вам можу сказати.
Засмучено хитає головою, а я вже думаю куди б його відійти, щоб уникнути уже тисячної за рахунком обридлої і пустої розмови. Певно кондукторка помічає і похапцем додає:
- Ви не подумайте нічого, у мене син служить, того питаю.
- Оо, а де служить?
- Щас у Гвардійському, раньше у Гостомелі.
- Там же зараз НГУшна бригада, випадково не в ній?
- Ні, він у Збройних Силах, там був якийсь аеродром, то він там служив. Забрали на срочку, а потом там і лишився служить - пішов восьмий год контракта.
- Всі ці роки у Гостомелі?
- Нє, служив ще під Миргородом.
- О, у 831-й бригаді авіації, зрозуміло.
- Ну оце недавно їх переучували на другу спеціальність, тепер водить "Града".
- Цікава зміна роду військ).
- Ну, не жаліється, хотя й мало шо каже.
Читайте: Русские коллаборационисты, или Нация с бревнами в глазу
Розмова тривала всього хвилин 5, через три зупинки я вийшов і почимчикував на Скрипіна, але жінка встигла поділитись величезною кількість спогадів та думок :) Склалось враження, що їй просто хотілось виговоритись - і я радо вислухав, бо приємно бачити, коли мати з такою гордістю й водночас тривогою розказує про сина. У мене немає скілів розписати з цієї випадкової зустрічі драматичну картину, що витисла б з когось сльозу, та й пафос уже задрав - але тут цього і не треба. Просто думаю варто розказати цю невеличку історію, щоб знали: якщо побачите в "трійці" кондукторку з нашитим на лівий бік жилетки українським прапором - це мати одного із наших солдатів, скажіть щось приємне).
- Вже маю виходити, як вас звати?
- Валентина.
- Мене Роман, - урочисто тиснемо руки і посміхаємось, - приємно було познайомитись, передавайте привіт сину.
- Передам, удачі вам.
На тому і розкланялись)
