Скільки коштує життя?

Скільки коштує життя?

Від редакції: В рамках конкурсу студентських есе "Мода на безпечний секс", організованого Фондом Олени Пінчук «АНТИСНІД», Перший інформаційний портал «Обозреватель» запровадив спеціальний приз – можливість публікувати свої статті на порталі на гонорарній основі. Переможницею стала студентка-журналістка з Вінниці Юлія Шевченко. ЇЇ есе публікуємо нижче.

Робота, справи, проблеми; маршрутки, метро, черги; біганина і паніка або депресія і апатія… А на що ще ми часом розтрачуємо своє життя?! І в який момент приходить геніальне прозріння?! Коли починаємо помічати красу навколишнього світу і, що найголовніше, – цінувати її?! Нюхом вчувати весну, милуватися котячими піснями, гуляти в парку під дощем і ловити себе на думці, що настрій не погіршився від противної погоди… Та й погода противною не буває!!! Це лише ми стаємо сліпими, глухими і товстошкірими! Зима – просто пора для сну. Усі ж ми любимо сон! – тому й не треба заздрити природі, яка солодко спить більше трьох місяців.

Видео дня

Стільки всякого можна докумекати, якщо просто замислитись. Дірка на джинсах – це новий етап їхнього життя, звичайна еволюція. Пересолені макарони – просто нова оригінальна страва для схуднення: худнеш від того, що не їси. І ще багато всякого…

Цікаво, внаслідок чого виникає в голові питання, скільки коштує життя?

Раніше я думала, що надзвичайно дорого, а тепер знаю: 5,50 грн.! Саме такою є середня ціна одного презерватива, який може врятувати від… Взагалі-то, це не універсальна ціна і не на кожен випадок, але ж бувають моменти в житті, коли маленький шматочок латексу треба використовувати не тільки для дитячих розваг у якості гігантської кульки.

Так дивно оцінювати свій учорашній спосіб життя і сьогодні бачити результат. Рік тому все здавалося правильним. Віддаватися чоловікам при кожній вдалій нагоді, навіть якщо бачитесь вперше, лише для того, щоб подарувати комусь хоч ненадовго шматочок щастя, байдуже, що саме у такий спосіб. Старатись очиститись від усіх принципів і жити сьогоднішнім днем, вільною від чужих упереджень. Цілуватись і спати, з ким заманеться, керуючись гаслом «свобода думки, свобода дій».

А потім вживати наркотики, часом навіть займатися сексом за гроші, заспокоюючи совість, що ціль виправдовує методи… Моєю ціллю було сьоме небо – і тоді це здавалося єдиним порятунком від болю в душі.

Поміж тим мріялось про щасливу сім’ю, коханого чоловіка, двох чарівних дітей, пухнастого кота та великого собаку; робились перші кроки до створення кар’єри. Так хотілось створити бодай щось значне для цього світу, але з якимись особливо величними вчинками я не дуже поспішала, бо здавалось, що все життя ще попереду. Не остання весна, не останнє літо, не останній коханий, не остання доза… А що тепер? Скільки ще мені залишилось?!

Якось так не логічно, що за такого розкладу обставин саме чергова забаганка – татуювання – мала для мене жахливий наслідок.

Майже рік після того, як її зробила, жила ще, як звичайно. Моє сексуальне життя не стало менш насиченим, але…

Мабуть, на небі хтось таки піклувався про мене… (Чи, може, швидше, про тих, хто був зі мною?!) Так вчасно мені наснився жахливий сон про нещасну дитину, якій не було куди і не було навіщо народжуватись, вона, ще будучи в утробі матері, просила, щоб її убили, адже вона – звичайна випадковість, наслідок безконтрацептивного сексу. Я ніколи раніше не користувалася гумою. Просто не переносила її ні на запах, ні на смак, ні на дотик. Мені здавалось, що секс із презервативом не щирий, а отже і не може приносити задоволення. Той сон багато що змінив і багато життів, думаю, врятував. Мабуть, якби я дізналась, що зіпсувала комусь життя, то не змогла б із цим жити. Але все добре! (…я сподіваюся).

Ніколи не опускалася до рівня повій, бомжів, наркоманів та просто, як у народі кажуть, «втрачених» людей. Часом це коштувало значних зусиль, але я ніколи не втрачала самоконтроль. А моя легка поведінка – наслідок власних переконань. Може, я просто надто дурним створінням була, тому й не розуміла, наскільки важливо берегти цноту, поводитись стримано і не потакати своїм бажанням. Чорт, я ж виросла у зразковій сім’ї! Мої батьки живуть разом уже 24 роки (цікаво, чи зможу я привітати їх зі срібним весіллям?), вони ніколи не сварилися у моїй присутності, навіть батько не пив і не курив, не кажучи вже про маму. А в кого ж тоді вдалась я?! Чому мені завжди так хотілося нехтувати всіма правилами і кому на зло я це робила?! Типу хотілось свободи… От дурна!

Час від часу лікувалась від венеричних хвороб. Чула десь, що їх всього нараховується близько 20 найменувань. Що ж, третину загальної кількості я, мабуть, уже відчула на собі, деякі з них по кілька разів, а про грибки взагалі не згадую… Але то все такі дурниці. Як черв’яки та троянські програми у комп’ютері, що легким натисненням на клавішу ПУСК антивірусника, знищуються. Проте, як відомо власникам комп’ютерів, є віруси, які перегризають антивіруснику горло ще до того, як він їх ідентифікує. А ще буває, що вірус уже є, а антивірусник дізнається, як його знешкодити, тільки завтра, але до завтра система вже буде безнадійно хворою. Так і в житті з вірусом імунодефіциту.

От мені й «безпечний секс»! Зараз навіть смішно згадувати, як у школі проводився конкурс кращого учнівського твору на цю тему. Так ось що означає слово «парадокс»! Саме мій твір переміг! Але відмінниця 8-А класу не могла передбачити, на кого вона перетвориться, коли стане студенткою групи 4-УА-Б.

Усе-таки доброю звичкою було кожних півроку робити повний медогляд. Навіть не дуже засмутилася, коли дізналася, що результат мого аналізу на ВІЛ – позитивний. Просто не повірила. Та й зараз відмовляюся вірити. Кажуть, що можна не один рік із цим жити… Він може взагалі не проявлятись… Він може взагалі не існувати!!! (хотіла б я, щоб це було правдою). А ще я можу загинути в автокатастрофі!

Жартувати зі смертю! Що мені ще залишається? Стрибати з парашутом, займатися джампінгом, лазити по скелях, часом без страховки… Але я перестала бавитись наркотиками і вживати алкоголь – хочу тверезо дивитися на світ. Більше не боюся «гопників» і багато-багато ходжу пішки.

Друзі кажуть, що останнім часом я дуже змінилася. Ще б пак! Знали б вони! Але вони не знають… ніхто не знає. Я не хочу, щоб мене жаліли… Це так жалюгідно. Ні, нема у цьому нічого страшного і не походить слово «жаль» від «жала». Але не у моєму випадку. Хай ніхто не чекає моєї смерті. І не хоронить мене наперед.

Зате є і позитиви: не розривається більше серце через чоловіків. Я просто не маю на це ні часу, ні сил, ні бажання… Мені більше не хочеться убивати цим нервові клітини.

Брешу! Щоб йому трясця! Сама собі брешу! Майже щоночі сниться колишнє життя, кадри, як художній фільм з елементами драми, комедії, еротики й трилера.

І зазвичай у всіх снах присутній один і той же герой. Може, правда, ми були спорідненими душами?! Думки про те, як би склалося наше життя, якби не розійшлись… Може, любов таки врятувала б нас, якби ми їй не завадили? Однозначно, якби ми були разом, то наркотики йому б не були потрібними, а я… Якби у нас були діти, я б серйозніше поставилась до тату. Якби я дозволила дитині народитись… Цікаво, чи зустрінемось ми на небі? Чи є моя вина у тому, що з ним сталось? Ні, краще я про це не думатиму! Що стає з нами, коли ми помираємо?

Скільки хорошого треба зробити, щоб потрапити до раю? Люди займаються корисними справами, створюють різнопланові проекти, щоб боротись зі СНІДом. Хочу таку ж чудову сукню, яку створила Діана Дорожкіна для проекту «Fashion AID»! Цікаво, скільки б мені знадобилося часу, щоб заробити грошей на її придбання? Шкода, що у мене нема якогось надзвичайного таланту… Я б могла теж зробити щось корисне, щоб не прожити рештки свого життя марно.

Стільки питань, а відповідей мінімум, часу мінімум, сил теж мінімум. Годинник цокає… Що заважало мені все це усвідомлювати рік тому?