Блог | Россия бессильна перед духовным сопротивлением украинцев
В 1991-1992 роках я працював заступником генерального директора творчо-виробничого об'єднання "Фест-Земля". Фундатором і президентом об'єднання був тепер уже легендарний кінорежисер і громадський діяч Юрій Іллєнко.
Хто жили в ті роки, пам'ятають тодішні гроші - купони, дефіцит товарів, і як наслідок зубожіння, що, як завжди, передусім позначилося на найбільш незахищених громадянах. Плюс агресивна субкультура Московії, яка нізащо не хотіла здавати позиції у новій, уже незалежній Україні.
Те, що запропонував тоді Юрій Герасимович, інакше як осяянням не назвеш. З його ініціативи і за домовленістю з директоркою кінотеатру "Кінопанорама" Тамарою Бірченко-Шулаковою ми провели для киян сто безкоштовних сеансів кращих фільмів українського кіно. Щотижня - в певний день, здається, по вівторках, і о певній годині кияни могли переглянути улюблені стрічки або відкрити для себе нові. До того ж майже всім сеансам передували зустрічі з творчими групами - дякувати Богові, чимало визначних митців були ще живі.
Треба було бачити вдячні очі людей, для яких Юрій Іллєнко придумав це свято.
Я згадав ті очі, ті обличчя, коли дивився на людей, які цієї неділі, 22 січня, в День Соборності України, прийшли до Музею історії міста Києва, щоб послухати святковий благодійний концерт Капели імені Левка Ревуцького. На людей, які слухали "Ой у лузі червона калина", класичні та стрілецькі пісні і нові - відгук на сьогоднішню агресію Росії.
Слухав цей перегук поколінь і дивився на одухотворені обличчя людей, об'єднаних одною вірою в Перемогу, одною ненавистю до ворога.
Що може протиставити їм Росія? "Калінку-малінку"? "Шумєл камиш"? У Кремлі ще не второпали, що українці їм не по зубах? Тим гірше для них.
