Блог | Последняя попытка Путина сделать вид, что Украины никогда не было
Постороннему наблюдателю, следящему за войной России против Украины, может казаться, что с каждым днем путинской "спецоперации" – всех этих убийств, изнасилований, грабежей и обстрелов — пропасть между двумя соседними странами, еще недавно жившими в дружбе и "братстве", увеличивается и делает маловероятным примирение народов в обозримом будущем.
Далее текст на языке оригинала.
Але на ситуацію можна подивитися з іншого боку: можливо, прірва, що вже існувала, і стала причиною і самої війни, і помилкових уявлень російського керівництва про те, як вона повинна завершитися.
Москві за кілька століть вдалося сформувати у навколишньому світі уявлення про Україну як про частину Росії та її цивілізації — та так уміло та старанно, що й самі росіяни в це повірили. Кожен російський школяр розповість вам просту версію історії. Київська Русь, монголо-татарська навала, перемога Москви над Ордою та "збирання російських земель", що призвело до появи могутньої імперії. 1917 року ця імперія, щоправда, стала більшовицькою, але перемогла у Другій Світовій війні — Вєлікой Отєчєствєнной. І тільки дії Заходу призвели до її розпаду та розчленовування російської землі та російського народу.
Ось тепер Росія знову збирає землі та бореться з нацистами… Чудово, правда?
Реальність, однак, у тому, що в період Київської Русі землі майбутнього Московського – а тоді Суздальського князівства – були глухою провінцією цієї давньої держави. І вплив Золотої Орди на ці провінційні землі був значно відчутнішим, ніж вплив на землі майбутньої України.
До того ж Москва практично відмовилася від державних традицій Русі на користь традицій Орди, віддала перевагу необмеженому нічим самодержавству перед вічовими зборами, участю жителів у прийнятті важливих рішень. А збори ці існували і у Києві, і у знищеному Москвою Великому Новгороді, і у інших давньоруських містах.
Ослаблення впливу Орди на землі Русі призвело не лише до посилення Москви, а й до появи нової держави — Великого князівства Литовського, до складу якого входили майже всі сучасні українські землі (інша частина була під впливом Кримського ханства, але ніяк не Москви).
Велике князівство — багатонаціональна та багатоконфесійна освіта. Його мешканці вчилися терпимості та взаємоповазі. І Велике князівство, і Польське королівство, що об’єдналися у Річ Посполиту, були відомі своїми економічними свободами та правами знаті. Звідси — вільні міста, поява у їхніх мешканців відповідальності, поява відповідальності еліти за державне управління (не завжди, втім, сприятливе). Нічого подібного на московських землях не було ніколи — крім Новгорода і Пскова, чиї свободи було знищено московськими царями.
Коли українське козацтво не змогло змиритися із перебуванням українських земель у складі Польської корони і ухвалило рішення про союз з Москвою, українці опинилися в абсолютно іншому світі — світі тотального безправ’я, постійних путчів і переворотів, військової агресії та фальсифікації минулого інших народів імперії на користь росіян. Але цей період – довгий для росіян як молодої нації – не був визначальним для тих, хто жив на українських землях.
Звичайно, у період імперської могутності прірву між Росією та Україною важко було побачити, але в міру ослаблення імперії вона ставала все більш очевидною.
Вже проголошення незалежності України — і короткий період 1918-1920 років, і особливо після 1991 року — показав, якими різними виявилися країни. В Україні – постійна зміна влади, конкуренція еліт, повстання, громадська солідарність. У Росії – "монархізація" влади, передача президентської посади наступнику, війни з непокірними регіонами, суспільна апатія…
За великим рахунком, війна Путіна проти України – остання спроба вдати, що прірви ніколи не було, українців ніколи не було, не було їхньої історії, мови та культури, а була одна тільки Росія. Але ця страшна спроба насправді завершиться лише поглибленням прірви.
