Блог | Потрібно відкрити очі на реальність: біле не є білим, а чорне не є чорним
Приділяючи величезну увагу “нормандському формату”, перспективам Мінських домовленостей та іншим “надважливим” темам, наші переговорники посувають із порядку денного не менш актуальне для України питання: життя тих, хто в ній мешкає. Так, я буду оригінальним і говоритиму сьогодні не про жителів тимчасово окупованих територій, а про тих, хто потерпає від війни не менше, але обділений увагою як української влади, так і міжнародної спільноти.
Мова – про українців, що проживають на прифронтових територіях та про вимушених переселенців.
Читайте: Велика приватизація: що Україна продасть разом із землею?
Останнім часом про вимушено переміщених осіб якщо й згадували – то виключно у контексті дискусій щодо надання їм права голосувати на місцевих виборах. А от про їх облаштування та адаптацію на рідній Україні ніхто вже давно не говорить.
Але ж згідно з даними Міністерства соціальної політики станом на 16 вересня 2019 року, загальна кількість внутрішньо переміщених осіб із окупованих територій становить 1 409 553 громадян. З них 488 тисяч живуть у Донецькій області. Невже про таку величезну кількість людей могли просто забути?!
Я вважаю, що це просто неприпустимо і ця тема має повернутися до кола найважливіших.
Натомість останнім часом постійно піднімається питання про допомогу людям на тимчасово окупованих територіях. ОБСЄ та ООН наполягають на тому, щоб ми у повному обсязі виплачували їм соціальні виплати. Коли мова йде про гуманітарну допомогу, то це неодмінно стосується учасників АТО або жителів "Л/ДНР".
Читайте: Жителі ОРДЛО отримують подвійні пенсії: військовий експерт
Особисто я переконаний: якщо прагнеш Перемоги - спершу стань переможцем на території, яку ти контролюєш, а вже потім роби наступ на територію неконтрольовану.
Неодноразово, у тому числі, у своїх інтерв’ю, я говорив, що для того, аби перемогти, конче необхідно насамперед побудувати в Україні справедливе суспільство, забезпечити покращення інфраструктури, економічне зростання та високі соціальні стандарти. Перемога всередині держави – це, в першу чергу, любов українців до своєї Батьківщини. А для цього вони мають розуміти, що в Україні жити - краще. Бачити колосальну різницю: вільна та сильна Україна – це біле, життя під владою… кхм… орків – це чорне.
Зараз такого чіткого контрасту немає. Більше того, деяким прошаркам населення на тимчасово окупованих територіях живеться не так уже й погано. Принаймні, у фінансовому плані. Я маю на увазі пенсіонерів, які отримують одночасно і соціальні виплати від московитів, і пенсію у повному обсязі згідно українського законодавства. При цьому комунальні тарифи у них – нижчі, та й хабарі у лікарнях деруть менші, ніж на територіях, контрольованих українською владою.
Читайте: Бойовики ОРДЛО налагодили експорт нелегальних сигарет в Європу через Україну. Фото
А поки “покірні телятка двох мамок смокчуть”, інші працюють і платять податки “за себе та за того хлопця”.
Звісно, що “підконтрольних” українців душить проста людська жаба. І це цілком нормально. Люди хочуть рівних умов, хочуть справедливості. Нещодавно я був у Краматорську та поспілкувався про це з місцевими пенсіонерами – образ та незадоволення своїм становищем вони не приховують. Їхню позицію поділяють більшість жителів Слов’янська, Сєвєродонецька, Зайцевого, Новолуганського, Торецька та багатьох інших населених пунктів на прифронтових територіях.
У свою чергу, жителі "Л/ДНР", отримуючи, фактично, подвійну пенсію та маючи привілейовані умови, продовжують ненавидіти Україну і звинувачують владу в незручностях, пов’язаних із верифікацією та біганиною-їзданиною.
Що маємо у результаті? Біле не є білим, а чорне не є чорним. Українському народу, і в тому числі, жителям тимчасово окупованих територій, потрібно відкрити очі на реальність. Пенсіонерам добре, так – вони у вигідному становищі. Але в цілому "Л/ДНР" – це продовження “совка”. Того “совка”, де була безкоштовна медицина, майже безкоштовні комунальні послуги…
Читайте: "Вбивають і ґвалтують": блогер розповіла про новий культ в ОРДЛО
Не всі розуміють, що безкоштовні комунальні послуги – це кінець житлово-комунальному господарству. Я поспілкувався з багатьма людьми… Про що вони говорять? Що у тому ж Донецьку закладений запас міцності добігає кінця. Це стосується і житлово-комунальної сфери, і комунального транспорту, і бізнесу, і багатьох інших сфер економіки. Крупного бізнесу як такого немає, металургійні заводи працюють із неповним робочим днем, зарплати - низькі та з величезними затримками. Чимало “нестабільних” людей, схильних до споживання алкоголю та наркотиків, йдуть у бойовики, адже гідної альтернативи просто немає. Висококваліфіковані фахівці повиїжджали: хтось – на території, підконтрольні українській владі, хтось – за кордон. І через це, коли ми приїжджаємо до Донецька чи Луганська, то бачимо порожні вулиці, порожні дороги, порожні будівлі…
Ще рік-два у такому темпі – і закладені ресурси закінчаться, вибухне катастрофа. Тому що у розвиток нічого не вкладається. Глухо. Пусто. Чорно.
Читайте: У Порошенка пропонують саджати на п'ять років за невизнання Криму і ОРДЛО
Але поки що “чорно” і в Україні, і, повторюся, саме з підконтрольної території влада має починати наведення ладу. У розмовах із Росією та нашими західними партнерами необхідно піднімати питання облаштування вимушених переселенців та життя українців на прифронтових територіях. Ми маємо говорити про цих людей, а не робити вигляд, що їх не існує!
Що стосується вимушено переміщених осіб, то потрібна взагалі комплексна програма. Я не кажу про те, що держава має надавати всім безкоштовне житло (хоча було б, звісно, непогано) – на це жодного бюджету не вистачить. Але як там казав Конфуцій? Хочеш нагодувати людину один раз – дай їй рибу, хочеш нагодувати її на все життя – навчи її рибалити. Дати переселенцям “вудочки” – цілком посильне завдання для України.
Кілька років тому, коли я очолював Донецьку обласну адміністрацію, було запущено проект “Український донецький куркуль”. Ми дали людям можливість не просто виживати, а розвивати власну справу, самореалізовуватися, “ловити рибу” самостійно. Кожен четвертий учасник програми був або вимушеним переселенцем, або учасником бойових дій. Я вважаю, що ми маємо продовжувати рухатись у цьому напрямку, розширювати цю програму. Більше “вудочок”. Більше можливостей. Більше вільних та заможних людей. Більше білого.
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...