Блог | Нашим військовим потрібен наш позитив, а не зрадофільство

Якось вже казав, що з 2014 року допомагаю одному з підрозділів наших військових розвідників. Декілька разів на рік, коли командир підрозділу приїздить до Києва, ми зустрічаємось, спілкуємось. Сьогодні піймав себе на думці, як багато за цей час змінилось. У 2014, 2015 та 2016 році, коли він приїжджав, ми йшли у воєнторг та купували для його підрозділу чоботи, курточки, ще який військовий одяг. Купували навіть продукти харчування. Доводилося давати кошти на військові приціли, снайперські гвинтівки, акумулятори, на банальне пальне.

А от останні два роки ми йдемо у книгарні та купуємо книжки для його хлопців. Сьогодні, після того, як вийшли з книгарні "Є", я йому сказав про це спостереження.

Він відповів, що зараз їх забезпечення змінилося до непізнаваності. Починаючи від їжі та амуніції і до військового озброєння. Зрозуміло, це він мав на увазі, у першу чергу військових розвідників.

До речі, він розповів, що українська розвідка ідентифікувала усю групу (5 осіб) російських розвідників, які брали участь в отруєнні родини Скрипалів у Великобританії. Вони знають про них усе. Троє з цієї групи отримали Героя Росії за бойові дії на Донбасі. Тому поступово англійський уряд розповідатиме про кожного з них світовій громадськості з біографічними довідками та світлинами.

Україна змінюється. Змінюється і її місце у світі. Незважаючи на усе наше зрадофільство.

Читайте: Кто однажды ушел на войну, тот с неё никогда не вернётся

Нашим військовим потрібен наш позитив, а не наше зрадофільство.

Є бажання розповісти про ще одне спостереження після сьогоднішньої розмови з військовим розвідником.

Він розповів, що для багатьох військових в зоні проведення операції об'єднаних сил психологічно важким виявився не 2014 та 2015 рік, а як це не дивно, кінець 2016 та 2017 рік.

Причина цього — не ситуація на Донбасі, а атмосфера, з якою стикалися військові у Києві та у рідних містах.

На Донбасі вони щоденно зіштовхуються з обстрілами, пораненням та гибеллю побратимів. Натомість, приїжджаючи у мирний Київ та інші міста, вони бачать, що люди перестали усвідомлювати, що збройна агресія з боку Мордору не припинилась. Вони перестали розуміти, що цей мир і спокій тут забезпечуються, у першу чергу, завдячуючи мужності та зростанню вправності та потужності наших збройних сил.

Але це ще півбіди.

Приїжджаючи до мирних міст вони більше чули не про позитивні зрушення, а про чергову зраду та про те, що нічого змінились. А якщо це справді так, тоді навіщо весь цей їх героїзм та жертовність?

І цей командир підрозділу військових розвідників сказав, що йому та багатьом іншим командирам довелось дуже багато працювати зі своїми підлеглими, щоби змінити цей пораженський настрій.

Це я до того, що своїм постійним зрадофільством ми не тільки самі себе налаштовуємо на негатив, ми неминуче ретранслюємо це і у бік наших військових, підриваємо їх віру у перемогу над ворогом, який окупував наші землі, вбиває наших громадян, і який все ж таки, у першу чергу, #запоребріком, а не у наших мирних містах та селах.

Чому би кожному з нас без зайвого пафосу не ділитись позитивними новинами, що конкретно він або його рідні, друзі, знайомі зробили корисного у своєму будинку, дворі, селі та місті? Ми всі і наші військові потребують цих позитивних новин.

Якщо ж Вам нічим поділитись, якщо Ви нічого не робите корисного навколо себе, то може тоді не варто свою пасивність виправдовувати, виплескуючи у вигляді негативу навколо себе?