Блог | Наши на Олимпиаде, или Пятиминутка любви к простому человеку
Простите, меня бесит. Пятиминутка любви к простому человеку.
Лента раз за разом подсовывает новости Олимпиады. О том, как наши там получают медали.
Длинная от комментариев вроде "он не выиграл серебро, а проиграл золото", "тю, всего лишь бронза", "а мы-то надеялись..."
Идешь на аккаунты людей. Вероятно, там тренера с сорокалетним стажем, или другие спортсмены, которые сами на Олимпиаду из-за травмы не попали.
Далее текст на языке оригинала.
Хук там, хук там. Там чемпіон по літрболу із повноприводним черевом легкоатлетку критикує, тут позашлюбному сину королівського пінгвіна від рахитичного страуса срібло борця не сподобалося. Не виправдав борець очікувань Стецька з Малих Конопель. Фу такому борцю.
Та йдіть ви в ср*ку індійським стройовим кроком!
По-перше, спортсмени вам нічого не винні, бо нічого в вас не брали. АПД для тих, хто стверджує, що поїздка на Олімпіаду вираховується з податків: загальний особистий вклад одного індивідуального платника податків у кожного індивідуального спортсмена настільки мізерний, що ви так копійку не наріжете.
По-друге, це не вони програли золото, це ви програли золото, срібло, бронзу, майстра спорту і три розряди. Бо у вас нема всього цього, а в них – тільки золота. І в них ще може буде, а щодо вас я якось не впевнений.
Серйозно. Наші хлопці та дівчата здобувають ці винагороди попри все, тренуючись у брутально напіврозвалених залах, там, де з боку суперників працюють цілі команди та фармакологичні підприємства (а у випадку збірної Олімпійського комітету Мельдонії - ще й ФСБ). І замість "дякую" в найскладніший момент у житті якийсь пухир вивалить з брудних штанів свою оцінку?
Нє.
От нє.
Не має так бути.
