Блог | "Народ Донбасса" оказался у разбитого корыта: что будет с шахтами ОРДЛО?

Что ж, жизнь все сильнее, болезненнее и все чаще бьет по голове любителей "русского мира", путина, сталина, ссср.

Этих донбасянских "старушек" у моря, которые хотели стать обладательницей морской, а получили разбитое корыто. Сидят теперь возле него, клипают глазами. Как же так – в глазах вопрос, злоба, тоска и смущение – ведь царь-батюшка обещал королевскую жизнь, забрать все у богатых, раздать все бедным, но как-то пока забирают у бедных, чтобы они стали беднее, а раздают по большей части богатым, потому что зачем оно бедным, дурак всегда одной мыслью богатеет.

Далее текст на языке оригинала.

Оце цікаво, усі любителі “руского міра" та руського духу, зовсім не знають не тільки руського язику, але й руської літератури. А як би читали у дитинстві книжки, а не жували гудрон за гаражами, викуривши "буквар", то б знали, чим скінчилась казка про золоту рибку.

У 2014-му шахтарі Луганської та Донецької областей жили дуже гарно. Купували машини преміум класу, їздили у гарні санаторії, подорожували, на "жіночі" свята у місті завжди були черги біля ювелірних крамниць та салонів хутра. Зараз навіть найзавзятіші любителі “руского міра" зітхають, "нас, конечно грабила Украина, но в деньгах мы не нуждались, жили хорошо". Я не буду питати, як у їх мізках вміщується "грабувала-були гроші", бо там вже й так сидять цар Микола, сталін й путін, як найлюдяніші й найсоціальніші вожді.

Частина державних шахт, а це вугільні холдинги мільйонери "Свердловантрацит" та "Ровенькиантрацит" були надана державою Україна рішенням ВРУ у концесію на 50 років ТОВ ДТЕК, який належить Ахметову. Як надавали, це окреме питання, але ж ми усі розуміємо, що у той час усе належало владі "регіоналів", тому й концесія виключно прибуткових шахт, тому на 50 років, ще й з державним фінансуванням. Ото ж!

Але це інша тема для розмови. Просто так, нагадаю читачам та мешканцям ОРДЛО, як воно тоді жилося. До речі, зараз там в ОРДЛО не шкодують за Україною, а шкодують за Ахметовим, бо ж "батя", "давав". Інколи читаю, що пишуть свердловські шахтарі, так поклич їх Ахметов та пообіцяй їм "завтра будет как в 2014-м", то гайнуть з росії, аж лапті зашумлять. Бо ж жили не погано. Ростовські шахтарі нашим заздрили.

Частина шахт Донбасу залишалася у державній власності з державним управлінням. Ось ця частина, яка залишилася без уваги концесіонера, вона була не прибуткова, тому у концесію Ахметову віддали виключно прибуткові холдинги.

Взагалі, це теж окрема тема, але все ж згадаю. Усі шахти Донбасу побудовані у радянські часи за радянськими технологіями видобутку та розраховані були на 50-70 років видобутку вугілля. Їх ресурс давно вичерпано. Щоб шахти працювали, їх поглиблювали. Тобто видобуток вугілля ставав все дорожче й дорожче. Наприклад, найсхідніша шахта Луганщини, "Червоний партизан", стоїть на самому кордоні з росією та має один пласт з Гуковськими шахтами, то по шахтним штрекам можна було дійти до Гуково. Ця шахта глибиною 1200 метрів. Тому видобуток вугілля на таких глибинах не прибутковий, якщо це радянські технології. Коли будували шахти, ніхто не думав про те, що їх будуть використовувати так довго. Тому проектування не передбачало поглиблення.

Усі шахти вичерпали свій ресурс. Тому у Ростовські області шахти було закрито. Ніхто навіть думки не має їх розконсервовувати, бо це невигідно. Більш того, на росії, коли масово закривали шахти, не було жодного бунту, а ось кожна розмова про закриття не рентабельних шахт в Україні викликала паніку серед політиків, бо ж "буде бунт".

В Україні за шахти трималися виключно через соціально-політичну складову. Тобто, якщо ви вивчите усі рішення, які по дофінансуванню вугільної промисловості приймала ВРУ, то побачите, що шахти Донбасу утримувалися за рахунок дотацій з бюджету України. За будь-яку ціну, але шахтарям давали усе, щоб вони працювали, навіть, якщо для цього треба було забрати у оборонного чи наукового комплексу. То дуже цікава думка шахтарів Донбасу про те, як їх "обкрадала" Україна.

Насправді, для утримання нерентабельних шахт та шахтарів обкрадали Україну. Тобто, щоб на Донбасі у людей була робота, пенсія, безплатне вугілля, забирали з розвитку інших громад, областей та міст. Саме тому я була так щаслива, коли прийняли закон про децентралізацію.

ТОВ ДТЕК, згідно концесійного договору, утримував не тільки шахти, а й соціальні об’єкти, це стадіони, профілакторії, санаторії, ФАПи, амбулаторії, басейни. Тому для громад це було зручно, бо можна було різати червоні стрічки на об’єктах, куди списували місцеві бюджети, бо ж ті об’єкти ремонтувалися за кошт концесіонера, читай знову держави. Ось так рік за роком Донбас розцвітав, але пов’язував це виключно з впливом Януковича та Ахметова. Про те, що це гроші кожного українця, платника податків, бо ж на утримання Донбасу гроші йшли з Державного бюджету Україні, тут звісно ж не знали, не думали, та це взагалі крамольні думки таке казати наріду Донбасу, бо ж… ага, кормильці.

Низький рівень освіти, які впевнено тримають по освітянському просторі радянські вчителі, застаріла програма освіти, яка не має жодного ввідного курсу в доросле життя (податки, бюджетна сфера, містоутворення, соціальна сфера, пільги) породила таких собі інфантів на мінімалках, які свято вірили в те, що їм дає Ахметов, а вони годують Україну.

Тому, коли на вугільних холдінгах, після настання концесії, заробітна плата зросла в десятки разів, звісно ж шахтарі раділи. У 2014-му "Ровенькиантрацит" та "Свердловськантрацит" зарплата була від 20 до 50 000 грн: поверхня від 10 до 20, підземні від 20 до 50, відповідно до спеціальності. До зарплати йшов соцпакет: безкоштовна путівка у місцевий профілакторій 2 рази на рік, безкоштовна путівка на море 1 раз на рік, відпустка, премії, пільги на світло, газ, безкоштовний проїзд на роботу, безкоштовне навчання дітей у ВНЗі по гірничим спеціальностям, безкоштовне вугілля.

Ось так "грабували" шахтарів Донбас при Україні. То саме тому вони, як ота бабця з коритом, як тільки отримали щось нормально, захотіли бути володарями світу, тобто "мы хотим опустить Украину, чтобы знала свое место, поэтому присоединимся к россии, нам путин даст все, что мы захотим".

Що ж, реально на 2014-й рік, – а це, хто забув, початок війни, – у місті Свердловськ працювало ТОВ ДТЕК "Свердловантрацит", підприємство мільйонник по видобутку вугілля, а це шахти: "ім. Свердлова", "Харьківська", "Центроспілка", "Червоний партизан", "Довжанська-Капітальна". На цей час залишилося 2 шахти, бо "Свердлова" вже в стані ліквідації.

За час окупації Луганська та Донецька області втратили 80% вугільних підприємств. Зате зросла кількість нелегальних поверхневих "копанок", де вугілля видобувають на верхніх пластах, дідівським способом, кайлом на колінах.

У 2014-му шахтарі з зарплатнею від 20 до 50 000 гривень горлали, що прийдуть московські інвестори та дадуть їм зарплату по 10 000 доларів. Чому доларів, а не рублів, шахтарі не могли пояснити, тільки сердилися, мовляв, що ти там розумієш, це ж путін, скажемо "давай в доларах", буде платити у доларах.

А ще чекали на московські нано-технології. Мовляв, привезуть нам диво-комбайн, який за нас усе робити буде, як ото "по щучьему велению, по моему хотению"… Віра у те, що росія – це диво-країна, де людям каву варять роботи-домогосподарки, на Донбасі була міцніша за діамант.

За час окупації на шахти не привезли ржавого цвяха, щоб щось працювало. Просто розбирають старе обладнання, ремонтують, привозять з росії якісь деталі, але це мінімум. Жодного інвестора, жодного вкладення. Спочатку чекали, мовляв, ми усе розуміємо, "хунта нас обворовала, россии нужно время, давайте им дадим год-два-три"…Так на святій вірі протрималися 9 років.

Зараз усі питання "почему же россия не построила здесь город-сад" є інша відмовка – "сейчас война, на нас Украина напала, не мешайте россии нас защищать, ей и так тяжело".

Шахти закривають та затоплюють. Жодного бунту. Шахтарі зітхають – "та мы все понимаем, оно ж давно убитое, как в советское время запустили лаву, так она и работает, сколько там того угля добываем, понятно, что нерентабельно".

Жодного бунту, бо ж шахтарі на фронті, воюють за світле майбутнє. Що їх не влаштовувало у минулому, цілий пакет стандартних телевізійних кліше. Пропаганда та телевізор – це реальне зло.

Хто розумніші, виїхали з ОРДЛО. Хто на шахти у Якутію. Хто на шахти в Україну, щоб не втратили стаж та шахтарські пільги. В Якутії заробляють, висилають гроші дружинам, ото так ще живе ОРДЛО, бо на місцеву зарплату протягнеш ноги. Тому тут більшість пенсіонерів за війну, бо ж поки війна, то отримують 2 пенсії, від України та від росії, то кажуть – "мы уже привикли жить хорошо, а если Украина победит, нам придется на одну пенсию жить". Більшість вибрала інший шлях, то тихо собі лежить. Де? Як кому повезло. Хто вдома на кладовищі рідних міст, а хто догниває десь під Авдієвкою чи Бахмутом.

Шахтарські міста вже майже пусті. Ні, для тих, хто мешкає там, то усе добре. Погані виїхали, в ОРДЛО залишилися лише патріоти, як вони гордо себе називають. Тому ті сорочки на грудях рвуть, доводячи, як там добре живуть люди та як погано вони усі жили при Україні.

9 років "влада" "республік" обіцяє людям, що ось-ось усе запрацює, шахти викуплять інвестори й гроші потечуть молочною річкою. 9 років населення бачить, що ситуація стає все гірше, нахвалює її, як може. Бо якось не вистачає мудрості та сили духу визнати, що у роті не зовсім цукерка. Усі ті шахтарі, які обіцяли "только пускай Киев тронет наши шахты". От закривають шахту, усі ридають, як це, чому це, а де ж обіцяні інвестори й …усе. Тиша. Горе підуть заливати у місцеву наливайку, там будуть бити пляшки об голову й горлати "на Киев, на Берлин".

Ніхто не питає, що з нами буде, росія, це ж ти все почала, то скажи, для чого, що далі. Мовчать. Знаки запитання тут зникли. Тому "что будет с шахтами" тут пишуть без знаків, так оптимістичніше.

А що ж буде з шахтами "республік" та взагалі з бізнесом, підприємствами? Що буде на окупованих росією територіях?

Я наведу вам цитату мовою оригіналу, бо не хочу перекладати окупаційне, бо текст сенс. Цитата: "Минэнерго россии разработан проект программы развития топливо-энергетического комплекса Донецкой Народной Республики, Луганской Народной Республики, Запорожской области и Херсонской области, включающий раздел по реформированию угольной отрасли ДНР и ЛНР, сообщили в Минэнерго рф. Предполагается, что 16 государственных угольных предприятий Луганской Народной Республики будут работать, исходя из ранжирования угольных шахт на 2 группы:

7 шахт планируется передать в управление частным инвесторам. Это шахты, в управлении которыми они могут быть заинтересованы. Передача шахт инвестору подразумевает под собой полное содержание, эксплуатацию, развитие производственного комплекса угольной шахты и (или) иного имущества, связанного с производственной инфраструктурой (обогатительные фабрики, ремонтно-механические заводы, погрузочно-транспортные управления и пр.), а также обеспечение социальных гарантий трудящимся, предусмотренных трудовым законодательством, сохранение и создание новых рабочих мест, увеличение заработной платы сотрудников до уровня, сложившегося на угольных предприятиях Ростовской области.

На данный момент только один потенциальный инвестор прошел предварительную процедуру согласования на управление 5 угольными шахтами. Заявленный объем инвестиций в первые 2 года управления — 8,6 млрд рублей. Еще один потенциальный инвестор на управление 1 угольной шахтой проходит процедуру согласования в правительстве ЛНР.

Оставшиеся 9 шахт являются неперспективными. Эти шахты планируется передать в ГУП ЛНР "ГУРШ" в целях последующей ликвидации. Также запланирован перевод персонала в ГУП ЛНР "ГУРШ" на шахты, которые остаются в работе. В случае достижения сотрудником пенсионного возраста и при его согласии ему будет предложен выход на пенсию с обеспечением соответствующих выплат".

Що ж, фактично манна небесна впала на голови донбасян, й ось-ось таки там з’явиться своя вугільна "швейцарія", але це не точно.

Московсько-дагестансько-осетинські інвестори штовхаються в черзі на кордоні, пишуть номерки на руці, ридають біля дверей "влади" "республік", сують хабарі, щоб забрати ось ці прекрасні підприємства, які можуть дати єдиний прибуток, це коли їх порізати на метал та здати на пункт прийому. Нарід Донбасу витирає сльози щастя та радощів, бо ж "ось-ось" заживе.

До кінця 2024 року на Донбасі будуть закрити й затоплені усі шахти, це вже винесене рішення росії. Бо все ясніше, що росія готується відступати. Цей регіон мав, на думку росії, яку я чула ще у 2014-му році, стати буферною зоною між росією та Україною, яка стане країною НАТО. Війна трошки сповільнила процес вступу України до ЄС та НАТО, але не зупинила його. У 2014-му росіяни розповідали, що у разі поразки й не виконання плану по захопленню усієї України, будуть будувати 70 км буферну зону, щоб була така собі мертва земля, куди б боялися ступати солдати НАТО. Тому там на Донбасі росія вичерпає усі ресурси й спалить там усе до каміння.

Знаєте – не шкода. Не болить. Я мріяла про закриття цих радянських могильників землі, але в більш екологічний спосіб, щоб не було шкоди територіям. Ось прибирати за окупантами після такої "консервації" шахт все ж таки прийдеться нам, бо неправильна "консервація" шахти завжди призводить до негативних екологічних наслідків. Та й, як мені відомо, у закриті шахти перед затопленням росія завжди звозить увесь свій ядерно-хімічний непотріб. Тому заподіяна довкіллю шкода через затоплення шахт буде колосальна. Щодо людей… Я не знаю, що там може статися, щоб критична більшість мешканців ОРДЛО перестала свято й сліпо вірити росії, телевізору й чекати коли золота рибка зробить їх володаркою морською.

…Коли я чую, як ото люди кажуть "нічого страшного, ми все відбудуємо", мене трошки тіпає. От що-що, а ось ці трухляві "шухляди" з вугіллям, пересипані нафталіном та завалені трупами павуків й молі не треба відбудовувати.