Картофель и антивакцинаторы. Почему люди борются против "нового яда"

Картофель и антивакцинаторы. Почему люди борются против 'нового яда'

Двести и триста лет назад крестьяне по всей Европе выступали против правительственного давления. Нет, не против издевательств феодалов, не против военного призыва, который мог длиться десятилетия, не против собственного бесправия. Они объединялись для защиты от страшного нововведения: картофеля.

Это сейчас картофель – одна из основ мирового питания. А тогда неизвестное растение, завезенное из-за моря, считалось чем-то странным, а следовательно – ненатуральным, а следовательно – опасным. Между тем правительства стран так или иначе стимулировали, а то и заставляли крестьян ее сажать – так как быстро разобрались в ее питательных свойствах, и пришли к выводу, что она является надежным видом провианта.

Видео дня

Далее текст на языке оригинала.

Звісно, селяни вважали, що просто так уряд нічого не робить, а хоче просту людину цим заморським овочем потруїти. Масла у вогонь підлили чутки про те, що он сусідська донька поїла та померла. В окремих випадках це було навіть правдою – коли з незнання, що з тією штукою робити, їли клубні недозрілими та сирими.

Селянські протести подекуди переходили і в бунти. Будуть нам ці можновладці вказувати, що їсти, труїти нас цією новомодною отрутою! Предки сторіччями ріпу їли – та нічого!

Щоб подолати ці стереотипи, знадобилися два сторіччя. Саме за цей час пересвідчилися, що картопля – це ок, а окремі народи вже й забули, як жили без неї. Зараз, наприклад, жартують про білорусів із їхньою любов'ю до цього клубня, забуваючи, що він у нашого північного сусіда з'явився історично недавно.

За злою іронією долі, були й народи, яким ця любов вилізла боком. Так, ірландці, переконавшись у безпечності картоплі, повністю перевели селянство на її вирощування – і мали великий голод у середині XIX сторіччя, коли посіви накрила епідемія фітофтори, а іншої їжі для підстраховки не знайшлося.

Якщо вам здається, що ми зараз знову переживаємо часи войовничого невігластва та мракобісся, то вам не здається. Дякувати за це ми маємо Інтернету, що об'єднав суспільство, і дозволив людям об'єднуватися довкола найдивніших переконань. Людина – істота соціальна, і для того, щоб сповідувати якусь ідею, їй потрібна компанія. Якщо ти єдиний пласкоземельник у своєму селі, ти мовчиш, щоб не тримали за блазня. Якщо ж Інтернет подарував тобі спільноту, яка тебе підтримує та розділяє твої думки – ти виходиш та починаєш проповідувати.

Так, я хочу поговорити про нову картоплю: про антивакцинаторство.

І це не буде суперечка про медицину – всі списи вже поламано, всі вже зайняли позиції. Тут я залишатимусь на стороні науки – і з научної ж точки зору спробую пояснити, як так сталося, що стільки людей вигадують сотні причин, щоб не тільки не вакцинуватися самим, а й відмовити від того інших. Бо ця істерія – дуже яскравий приклад того, на чому я трішки розуміюся. А саме – когнитивних викривлень. Себто, забобонів, ірраціональностей – психічних механізмів, які змушують людину робити дурні та небезпечні речі (або навпаки, не робити необхідні), хоча й виникли свого часу для того, щоб рятувати наших пращурів від небезпек.

Секрет успіху антивакцинаторства як шкідливої ідеології – в тому, що вони спирається відразу на низку викривлень, і одне підтримує інше.

Перше, рушійне викривлення називається "перевага нульового ризику".

Що це таке? Припустимо, близька вам людина захворіла на хворобу, що має вірогідність летального результату у 10%. Від неї є експериментальні ліки, але є ризик – сім зі ста тисяч людей, що їх приймали, мали значні ускладнення, двоє померли.

Таким чином, летальність хвороби – 10%, летальність ліків – 0,002%. Здається, вибір очевидний: брати ліки. Але тут виникає відразу дві проблеми. По-перше, людське сприйняття не дуже коректно оцінює ризики як такі. Саме існування ризику підштовхує людей із певним типом психіки раз за разом прокручувати можливі наслідки в голові. Аж допоки уявна вірогідність негативного не наблизиться, як у тому анекдоті про зустріч з динозавром, до 50% – або зустріну, або ні.

По-друге, грає роль додаткове когнитивне викрівлення — "перевага бездіяльності". Людині властиво більше картати себе за дію, ніж за бездіяльність. У випадку смерті людини від хвороби, це сприйматиметься як доля. А у випадку смерті від таблетки – як власна провина. Себто, у 10% випадків людина помирає наче й сама, а от у 0,002% – ти її вбив. Тому з однієї сторони протиставляється ризик вбити людину (і вірогідність такого сценарію уява розкручує до дуже великої), а з іншого – щось, що наче і не твоя вина. Хто знає, що таке "проблема вагонетки", той розуміє, про який етичний конфлікт мова.

Саме тому дуже багато людей, проти всіх законів логіки, оберуть не втручатися.

На цьому часто базується ятрофобія - страх перед медичним втручанням. Її підтримує хемофобія. Цей термін першопочатково означав страх перед "хімією", усім синтетичним. Втім, подібні страхи розповсюджуються на будь-що незвичне, що може вжити людина — у нашому випадку, на вакцини як матеріали біологічного походження. Вірус, що потрапляє в наш організм повітряно-крапельним шляхом, сприймається як щось "натуральне" – той самий вірус, ослаблений або вбитий у вакцині, що вводиться за допомогою шприця, і для введення якого слід прийняти власне, усвідомлене рішення, вже сприймається як "ненатуральне", інвазивне втручання. Як ви вже здогадалися, одна з ключових психологічних перешкод тут – страх перед прийняттям власного рішення.

Добре. Але чому люди не просто відмовляються вакцінуватися, а й намагаються переконати в цьому інших?

Справа в тому, що здійснивши певний вибір – і вибір на користь бездіяльності не є виключенням – ми маємо потребу переконати себе, що вчинили правильно. Що ми не помилилися. Що ми не дурники. Психіка підказує вихід – переконати інших. Це когнітивне упередження має назву "підтримка здійсненного вибору". Тому людям мало не вакцинуватися – їм важливо довести іншим, що вони вчинили розумний вибір, а ті, що вакцинувалися – звісно, дурний.

А коли справа доходить до аргументації цього – вмикається увесь можливий спектр когнітивних викривлень. Особливо так звана упередженість підтвердження та близькі до неї. Це коли людина інтерпретує будь-які результати досліджень і взагалі будь-який досвід як такі, що підтверджують її тезу. "От, з мільйона людей семеро захворіло". "От, у моєї знайомої після щеплення боліла голова". "Ой, не доведена безпечність" (безпечність чогось майже неможливо довести, напевно, просто тому, що наука не має вичерпної межі вивчення об'єкту – навіть всі властивості води ще не вивчено).

Коротше, вакцини піддаються такому ситу вимог до реальної та потенційної безпечності, яке не пройшли б і помідори – якби помідори були чимось новим або були оголошені ліками.

До речі, помідори також довгий час вважалися в Європі отруйними.

Що з цим робити?

Розуміти, як це працює. Розуміти, що люди, які намагаються довести вам шкоду вакцин, не є просто дурними чи просто неосвіченими (хоча це аж ніяк не виключено). Просто їхня психіка робить вибір заздалегідь, виходячи зі вже сформованих упереджень та викривлень, а далі уся потуга їхнього інтелекту йде не на те, щоб скоригувати вибір під впливом нових даних – наприклад, ваших аргументів – а на те, щоб довести його правильність.

Такою є епоха, в яку ми живемо. Ми помилялися, коли думали, що необмежений доступ до інформації зробить людей раціональнішими – вийшло навпаки. Принаймні, на цьому історичному етапі. І от цю страшну заразу, заразу колективного, агресивного та масованого невігластва, нам слід просто пережити.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Источник:site.ua