Блог | Хрен им, а не Украина!

После долгих "мирных гуляний" белорусов я зареклась писать об их протестах - честно говоря, откровенно выбешивало то, что они не считали свою борьбу антиколониальными выступлениями. А свою страну - отдельной от Мордора.

Этот дуализм - "Лука плохой, а Путин хороший" - отбил у меня охоту писать что-либо. Для себя я решила, что протесты белорусов 2020 года - это условно наш Оранжевый Майдан, пусть чуваки растут: годков десять в них, конечно, нет, но пусть попробуют повзрослеть в своей стране, а не бежать в Польшу или Литву и дальше.

Далее текст на языке оригинала.

В жовтні, коли почалась війна в Карабасі, я розглядала варіанти полетіти у Вірменію писати з міста подій - кордони були закриті на жорсткий карантин, літаки Київ - Єреван відмінили, летіти можна будо тільки через Мінськ. І я зрозуміла, що не хочу рискувати своїм життям - там мене зможуть "прийняти" при пересадці на рейс.

Коли нещодавно літак з Романом Протасевичем "аварійно посадили" у тому самому Мінську, мене це не здивувало - диктатори завжди плювали на світові правила та закони.

Коли вони випустили покаянну програму з ним після тортур - я зрозуміла, що не можу на таке дивитися. Мені боляче так, що як ніби це мене били та знущалися. Хоча я себе дуже стримую, але в такий випадок не можу не переживати.

Дивіться, українці, це те, що могло бути зі всіма нами, хто вийшов на Майдан восени 2013 року та не здавався до майже кінця лютого 2014-го. Так нас могли нищити, вбивати і ґвалтувати, якщо б ми в момент Груші не вирішили, що вмирати за свою Свободу, звісно, страшно і боляче, але треба.

Що перемагають ідеї, а не гроші.

Що за свою незалежність та волю треба рвати зубами всіх покидьків - або вони вб'ють тебе.

Проста аксіома.

Тому хрін їм, а не Україну.