Блог | "До мене чіплявся 12-річний хлопчик": історія української емігрантки, яка працювала нянею у Німеччині
28-річна Богдана М. з Рівного погодилася розповісти історію свого переїзду та працевлаштування у Німеччині лише на умовах повної анонімності. Як і більшість емігрантів, вона соромиться розповідати правду в усіх подробицях.
Богдана успішно закінчила магістратуру в одному з найпрестижніших українських університетів. Стажувалася у США. Окрім української та російської, знає англійську, німецьку та польську мови. Кілька років працювала журналісткою та фрілансеркою. Втім, життя зводилося до роботи без вихідних за мізерні гроші.
Одного разу знайомий "підкинув" їй ідею емігрувати, і Богдана, трохи подумавши, таки наважилася. Щоб полегшити переїзд, вона вирішила продовжити навчання і вступила на програму PhD до університету у німецькому Мюнхені. Підготувала пакет документів й оформила візу. Здавалося б, попереду – інше життя в ЄС, але воно виявилося зовсім не таким, як вона собі уявляла.
"Ніхто з емігрантів не хоче публічно скаржитися чи розповідати про свої невдачі, – каже Богдана. – Працюють в жахливих умовах з ранку до ночі. Десятками років їздять туди на важкі роботи, часто нелегально – на будівництво, тягати меблі, прибирати, таксувати. Багато хто вступає до університету, тільки щоб забезпечити себе дешевим гуртожитком та додатковими пільгами – і відразу йде працювати, пропускаючи заняття. Це масове явище".
За словами Богдани, забезпечена українська молодь, яка їде за кордон справді навчатися, фактично не стикається з більшою частиною реальності. "Коли я переїжджала у Німеччину, ніхто не попередив, що мене не візьмуть навіть розносити їжу та напої під час фуршетів, бо я "надто кваліфікований працівник. Я не була готова до такого", – каже вона.
Через це дівчині довелося шукати нелегальних підробітків, щоб вижити.
"Коли ти йдеш працювати нелегально, ти наражаєшся на величезну небезпеку, – продовжує. – У Німеччині часто штрафують і люди бояться це афішувати. "Влітає" спочатку роботодавцеві, а вже потім працівникові. Звісно, ти можеш судитися, але це буде довго і дорого".
Богдана згадує, як із її знайомою стався прикрий випадок, – два місяці жінці затримували заробітну плату. Аби отримати свої гроші, вона почала шантажувати рекрутера. Виявилося, що він обманював багатьох – постійно виплачував зарплату із затримками й менші суми, аніж було домовлено. Оскільки вона не підписувала трудовий договір, щось довести – практично неможливо. "Це мене навчило, що співбесіди та контракт можуть бути бутафорією. Навіть у законослухняній Німеччині", – додає Богдана.
Після переїзду до Мюнхена дівчина поселилася у студентському гуртожитку, де українські емігранти жили переважно по шестеро у тримісних кімнатах. За її словами, спочатку українське товариство допомагає адаптуватися у новому місці, але пізніше стає проблемою, бо людина потрапляє у "національне гетто, з якого потім дуже складно вибратися".
Емігрантка неохоче розповідає про досвід працевлаштування у Німеччині. Згадує сумну історію, яка сталася у її гуртожитку.
"Одного хлопця з України посадили у тюрму. Примудрився, маючи польську робочу візу, працювати у Німеччині, та ще й їхати на авто без водійського посвідчення. Його зупинили поліцейські для перевірки документів й пов’язали, бо не було ані прав, ані дозволу на роботу. Він сидів у німецькому відповіднику СІЗО, де його навіть не годували. Приїжджала його матір – плакала, кричала. Вона теж заробітчанка – прибирала у приватних будинках".
Богдана й сама нелегально працювала нянею – і це був дуже травматичний досвід.
"Погодилася доглянути за однією дитиною. Мене попереджали, що у них "ребенок со странностями". Я подумала – ну нехай, розберуся уже на місці. Та, як виявилося, хлопчик був з аутизмом. Він бився, кусався, приставав до мене – тягнув за груди. Я не знаю – чому… Може, він надивився цього у свого батька, як він пристає до своєї дружини. Я принципово ніколи не била дітей, але тут мені доводилося самій відбиватися".
До того ж, батьки хлопчика "забули" сказати не тільки про його діагноз, й про те, що у них є ще одна п’ятирічна дитина.
"Їх вагітна мати швидко вибігла з хати, зачинила ззовні двері – і все. Я тоді думала, що за ті три години реально посивію, – продовжує Богдана. – Мені видавалося, що це буде нетяжкий підробіток, бо працювати треба було всього три-чотири години два рази в тиждень. Мовляв, щоб вагітна жінка могла сходити в басейн. Платили 10 євро/год. І тільки потім я дізналася від наших, які живуть там, що "за таких дітей за таку ціну не беруться", "треба було казати мінімум від 15 євро, а тим більше – їх двоє, тож має бути 23-25 євро".
Богдана зізнається, що після таких випадків у неї з’явилися сумніви, а чи зможе вона вижити у Німеччині.
"Запевняла себе, що треба боротися, якось витримати, потім буде нормально, я ж якось до цього моменту протягнула, далі теж зможу. Але ти живеш у постійному страху, що тебе викриють на нелегальній роботі, переживаєш, чи вистачить тобі грошей на наступний місяць, а якщо ти захворієш, то чи покриє твоя дешева страховка лікування?".
Тож дівчина радить добре подумати, перед тим, як переїжджати закордон.
"Коли ми їдемо кудись у пошуках кращого життя, нам здається, що там все зміниться. Але проблеми є всюди. Треба спершу запитати себе, чи зможу я змиритися з приниженням заради кращого рівня життя та більшої зарплати? Я не змогла і повернулася в Україну".
