Блог | День пам’яті захисників України
Український народ завжди з шаною ставився до своїх героїв і мав свою традицію їх поховання і вшанування їхньої пам'яті.
На великих просторах України в кожному регіоні були свої особливості поховань і проведення тризни, створювалися свої звичаї вшанування загиблих захисників українського народу та країни. Вперше на державному рівні темою вшанування пам’яті полеглих захисників України почали опікуватись урядові установи Української Народної Республіки.
Всі спроби закласти підвалини такої політики на українських землях (1917 – 1920), наприклад, спорудити на честь Героїв Крут окремий монумент у Києві, зазнавали невдачі. Через постійну загрозу самому існуванню незалежної України, до питання обліку поховань українських воїнів та до увічнення їхніх подвигів повернулись лише після 1920 року – на західних українських землях та в еміграції. Так, у 1920 році, стараннями генерала М.Безручка та групи українських старшин у Варшаві було засновано Українське військово-історичне товариство (УВіТ), що розпочало збір матеріалів з історії Визвольних змагань. Міністерство сповідань та особисто Іван Огієнко розробили проєкт "Синодика Славних Лицарів Українських" – спеціальних пом’яників для українських православних парафій на Західній Україні та в еміграції, в яких були записані короткі відомості про полеглих бійців Армії УНР. Протягом 1920-х років на сторінках українських видань регулярно з’являлися публікації на тему збереження українських військових цвинтарів та окремих могил, в яких наголошувалося на необхідності встановлення довговічних надгробних пам’ятників на могилах героїв, а також меморіальних табличок на надгробних хрестах. У 1921 році львівська друкарня "Діло" видала брошуру сотника Армії УНР М.Обідного "В обороні могил полеглих лицарів", яка стала першою серйозною працею на тему увічнення пам’яті полеглих українських героїв. Полтавець М.Обідний вперше запропонував запровадити єдиний день вшанування полеглих захисників України, назвавши "Днем полеглих".
У березні 1927 року у Львові виникає Українське товариство охорони воєнних могил (ТОВМ), яке діяло протягом міжвоєнного періоду (1927-1939 рр.) на території всієї Галичини та за її межами. Діяльність Українського військово-історичного товариства, Товариства охорони воєнних могил, праця М.Обідного стали фундаментом для формування державної політики у сфері увічнення пам’яті та героїзації загиблих захисників України.
Окремою сторінкою цієї споконвічної боротьби та незламності стали бої із російським агресором наприкінці літа 2014 року. Їх трагічним та героїчним символом, але водночас і прикладом нездоланності воїнського духу українців став Іловайськ, де українські воїни – військовослужбовці та добровольці – опинилися сам на сам із підступним та нещадним ворогом. Саме там, у полях соняхів, знову проявився генетичний код української нації – нації героїв. Під пекучим сонцем, з Україною в серці, згадавши звитягу пращурів, українці з гаслом "Свобода або смерть!" билися до останнього, гинули, але перемагали ворога своєю стійкістю і непохитністю, навіть коли потрапляли в полон.
На підтримку ініціатив громадськості та з метою гідного вшанування пам’яті військовослужбовців і учасників добровольчих формувань, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, увічнення їх героїзму, зміцнення патріотичного духу у суспільстві Глава держави підписав Указ "Про День пам'яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України", встановивши 29 серпня Днем пам'яті захисників України.
Щорічно відзначаючи цю подію, ми вшановуємо пам’ять захисників України, формуємо в нашому суспільстві традиції її ціннісного наповнення, здійснюємо патріотичне виховання молоді на героїчних прикладах полеглих захисників Вітчизни.
