Блог | Covid-19: країни, де старим і хворим не місце

Щоденні повідомлення про кількість захворівших та загиблих від коронавірусу нагадують зведення з фронту. А в деяких країнах вже прямо заявляють про те, що вони ведуть проти пандемії війну. Звучить красиво. Одна проблема: війн без жертв не буває.

При цьому протокол лікаря на війні передбачає збереження не найбільшої кількості людей, а лише тих, у кого більше шансів на одужання. Можливо, коли сьогодні деякі світові лідери проводять аналогії між пандемією і світовою війною, вони не лукавлять, а цинічно й відверто беруть на оззброєння саме воєнні інструменти щодо населення — збереження виключно найбільш дієздатної його частини?

А чи є такі, хто сьогодні все ж намагається врятувати найбільшу кількість життів — незалежно від віку та соціальної активності? Якщо вірити медикам, пік пандемії в світі ще не пройдений і тому, вочевидь, остаточні висновки робити зарано. Важко визначити, який підхід виграє у підсумковому результаті і що вважати за виграш в цій ситуації. Тим не менш, спробуємо дати попередню оцінку тактикам, застосованим різними країнами у зв'язку з епідемією COVID-19.

Перший звіт китайських медиків, опублікований 18 лютого, не приховував, що основна група ризику щодо ускладнень від перебігу коронавірусної хвороби — люди з хронічними захворюваннями та старші 60 років. Цей документ підтвердив оцінку ризиків новітнього вірусу, дану ще 20 січня, яка констатувала, що перші чотири смерті, на той момент зафіксовані, сталися з хворими за 60 років.

Таким чином, про те, що новий вірус вражає в першу чергу немолодих та хворих, світ взнав одразу після початку епідемії в Китаї.

Реакція світу на пандемію виявила різні підходи: одні країни (такі як, наприклад, Китай, Сингапур, Південна Корея, Німеччина, інші) почали одразу оголошувати карантин для стримання розповсюдження вірусу. Інші (Велика Британія, США, Франція, Швеція) вирішили прикладати мінімум зусиль, розраховуючи на так званий, дослівно, “стадний імунітет”. А є й такі країни (як Італія, Іспанія), в яких темпи розповсюдження хвороби дуже швидко стали неконтрольованими і тому дії керівництва держав були спрямовані не на упередження, а на боротьбу з наслідками епідемії.

Можливо, це лише співпадіння, але до першої групи, які запровадили суворі карантинні заходи та жорсткі санкції за їх недотримання, потрапили країни, в яких повага до батьків, до старшого покоління є частиною національної традиції. Необхідно відмітити дуже правильний вектор, який дала суспільству Ангела Меркель у своєму зверненні до німецької нації з приводу пандемії коронавірусу, яка прямим текстом сказала своїм громадянам не привозити внуків до дідусів і бабусь, бо треба дати старшим шанс просто врятуватися і не заразитися, доки не буде винайдена вакцина. Санкції за порушення карантинних умов в цих країнах дійсно вражають. Наприклад, в Сингапурі штраф на перше порушення — еквівалент 7500 доларів США та/або рік тюрми, за друге — подвійний штраф та/або 2 роки ув'язнення. В Південній Кореї штраф за нехтування правилами карантину становить еквівалент суми від 2230 до 10 мільйонів Євро!

До другої групи з мінімальним або дуже запізнілим карантином та, як правило, незначними санкціями за його порушення - можливо, випадково - потрапили країни, де культивується юно-центризм. Такі країни вдалися до тактики “колективного імунітету”, чим фактично принесли в жертву старше населення та інші групи ризику. Як бачимо, країни саме з таким підходом отримали на сьогодні найвищу в світі летальність від коронавірусу. В Швеції, наприклад, відсоток померлих від становить 9,5% від захворівших. У Великій Британії в першій декаді квітня померло 12,5% захворівших, при цьому 80% перебувавших в реанімації та померлих від COVID-19 пацієнтів старше 65 років.

Можливо, додаткова причина такого широкого розповсюдження вірусу в деяких країнах — через зневажливе ставлення до цієї небезпеки, що ще раз підтверджує той факт, що високий економічний рівень розвитку країни не забезпечує готовність до екстремальних ситуацій, перш за все служб безпеки таких країн.

Коли в Італії вже був вірусний апокаліпсіс, італійська письменниця Франческа Меландрі звернулася до британців з попередженням про повторення помилки Італії і пастку, що на них скоро чекає: “Ми бачимо, як ви поводитеся так само, як і ми. Ви зайняли ту саму позицію, що й ми нещодавно: це ж лише якийсь грип, то якого біса весь цей коронавірусний сказ?!” Сьогодні, через місяць британське суспільство згадало, що ніхто не відмінив кінні перегони в Челтнемі, що з 10 по 13 березня відвідали аж 250 тисяч британців і туристів (слід нагадати, що саме 10 березня українська влада оголосила запровадження з наступного дня карантину), хоча в останній день перегонів Британія нараховувала вже 798 хворих і 11 померлих від COVID-19. Сьогодні організатори перегонів пояснюють своє рішення не скасовувати подію тим, що Борис Джонсон і його вагітна подруга ще 8 березня відвідували Твікенхемські змагання з регбі між Англією і Уельсом, незважаючи на спалах коронавірусу, значить, підстав для паніки не було. Дійсно, в той самий день 8 березня, коли у Франції офіційно померлих від нового вірусу було 19 осіб, в Іспанії — 17 осіб, а в Італії вже 366 осіб, британські газети оспівували мужність прем'єр-міністра, що не боїться ні сам заразитися, ні свою майбутню дитину з її матір'ю... А в самій Британії станом на 8 березня офіційно нараховувалося лише троє померлих від коронавірусу.

Сьогодні заголовки британських газет, які донедавна хизувалися винятковістю своєї країни й особливим шляхом подолання епідемії, вклинають уряд. Адже той спочатку переконав всіх необхідністю швиденько перехворіти й отримати імунітет, хоча хвороба нова й невідома, а тепер засекретив інформацію щодо інфікованості та летальності серед лікарів, заборонив медпрацівникам оприлюднювати будь-яку інформацію, що стосується ситуації з хворими під страхом негайного дисциплінарного покарання. (До речі, як правило, демократичні держави засекречують такого роду інформацію в основному лише під час війни.)

Сьогодні британське суспільство шоковане лише офіційною цифрою летальності у 12,5% - а колишній регіональний директор з охорони здоров'я північно-західної Англії професор Джон Аштон стверджує, що цифра занижена, адже госпіталізують і тестують лише за формальними ознаками наявності певних симптомів, а багато помирає вдома нетестованими. Віце-президент Королівського коледжу хірургії Сью Хілл прогнозує катастрофічну цифру смертей у Британії й висловлює роздратування від щоденних пафосних промов урядовців про “нову війну”, коли потрібно було зробити прості речі — дати для початку медикам маски, рукавички і дезінфектори, щоб вони не змушені були купувати засоби захисту за власні кошти, прати маски для повторного багатократного використання й мити руки звичайною рідиною для миття рук.

Британія не єдина, яка нехтувала небезпекою, а тепер розплачується страшною ціною за легковажність. Подібна ситуація з епідемією і в США.

З огляду на викладене вище, поки що вселяє оптимізм позиція української держави та українського суспільства. Наша країна абсолютно не була готова до такого випробування як вірусна пандемія ні на рівні медичного ресурсу, ні на всіх інших рівнях. Тим не менш, можливо, через катастрофічне становище з медициною — лікувати нічим, нікому і ніде - можливо, через інші причини, але Україна все ж не пішла шляхом країн, що на початку пандемії прийняли найлегше рішення дати зелене світло максимальному розповсюдженню вірусу, піддавши смертельній небезпеці найбільш уразливу частку суспільства — хворих та літніх. З часів подій оповідання Коцюбинського “Що записано в книгу життя” минуло понад сто років, і сьогодні Україна продемонструвала, що знаходиться серед тих країн, які не списали батьків і матерів як непотріб, не викинули разом із сміттям тих, з кого “життя виїло силу... як лушпиння з картоплі”.

В нашій країні в одній з перших в світі був запроваджений суворий карантин з доволі суворою відповідальністю за недотримання його умов. Незважаючи на значні незручності для життя, карантин свідомо підтримує абсолютна більшість наших людей. Не будемо не брати до уваги й той факт, що Україна мала час для оцінки поведінки нового вірусу й ступеню його агресивності та свідомо запровадила механізм, який, на перший погляд, видається найбільш легким для держави і найбільш неприємним для населення, але, як виявилося, поки що є найефективнішим — максимальне припинення соціально-економічного життя цілої країни.

Таким чином, одні країни обрали шлях свідомо піддати своїх людей смертельній небезпеці в надії на їхній імунітет (старим і хворим тут не місце!) - сподіваючись на те, що мінімальний карантин призведе до мінімальних проблем для економіки.

Інші — з різних причин — пожертвували економікою заради збереження максимуму своїх людей.

Думаю, можна обережно радіти, що наша країна — саме серед тих, хто вибрав людей, а не копійку. Гроші можна заробити, економіку відновити, а людей — не повернеш. Вінстону Черчиллю приписують вислів про те, що якщо країна між війною і ганьбою обирає ганьбу, вона отримає і ганьбу, і війну. З урахуванням останніх подій, ці слова можна змінити на такі, що якщо країна між життям людини і економікою обирає економіку, вона втратить і життя, і економіку.