Блог | Чотири різних України: вперше за 100 років позиції відновлені

Сьогодні відзначається День Соборності. Наскільки зблизились Захід і Схід України за останній час?

По-перше, Схід і Захід в соціально-історичному плані – це не зовсім точний, а іноді і зовсім неточний поділ України, хоча ми до нього звикли. На самому початку 2000-х років активно працював такий соціологічний центр "Імідж-контроль". І одне з його опитувань (було опитано понад 40 тис. респондентів по Україні, тобто воно було дуже точним) дозволило за цілою сумою показників від сімейних цінностей до мовних, від туристичних вподобань до соціально-економічних орієнтацій виокремити чотири основних українських регіони.

Це Захід – на захід від Збруча. Це Центральна Україна – від Збруча і до Сумщини. Це Південно-східна Україна - від Дунаю і Дністра і далі включно з Херсоном, Дніпром і Харковом. І такий собі мініатюрний СРСР – дві області Донбасу і Крим.

І це був доволі точний поділ. Я особисто одразу побачив цю красиву топокарту і кажу: "Хлопці, це ж не просто сучасний, це історичний поділ. У вас вийшли, образно кажучи, "бандерівська", "петлюрівська" і "махновська" України. І те, що було так би мовити радянською Україною – Донбас і Крим".

Читайте: Росія готується до війни

Київ же за своїми орієнтаціями був дуже близький до західної України. Власне він був такий, що на всесоюзному референдумі 1991-го року західні області плюс Київ відповіли "ні" на відновлений СРСР.

У 2004-му році на виборах відбулась історична подія. Спільно виступили, об’єднавшись, "бандерівська" і "петлюрівська" Україна, підтримавши Ющенка і Майдан.

У 2010 році Януковичу вдалося мобілізувати Південно-східну, "махновську", Україну на свою підтримку.

А у 2014-му і Янукович, і Путін, і певні наші місцеві олігархи допомогли здійснитися певному стратегічному кроку, якого не було ніколи в попередній історії. Тобто всі ці три регіони в особі більшості свого активного населення виступили спільно – це було ознаменовано беззаперечною перемогою Петра Порошенка усюди, крім двох округів Харківською області на президентських виборах.

І звичайно цей капітал з одного боку з того часу розтрясли, але це вже сталося. Тепер питання зовсім інше – що робити з тією радянською Україною?

За нинішніми соціологічними даними на звільненій території Донбасу десь 20% - це переконаний активний український електорат. Це дуже висока цифра, такого не було з 1917-18 років. Тоді, нагадаю, Володимир Сосюра воював за УНР з більшовиками в полку "Чорні гайдамаки". Донецький шахтар Сосюра, між іншим. І багато хто. Але вперше за 100 років позиції відновлені.

Читайте: Нокаут уззкомірному міфу: московська пропаганда вже нічого не зробить

З іншого боку кримський, а нині київський політолог Павло Казарін каже, що в Криму 20% так би мовити ядерного українського електорату є і буде. Питання зараз в тому, щоб перетворити ці 20% навіть не в більшість, а в домінуючу силу і на всьому Донбасі, і в Криму.

Тому що ми знаємо, що поряд з тим в Україні соціологія дає не менше 10% палких прихильників Путіна, це на неокупованій території. Цього лякатися не треба. В Німеччині чи у Франції таких прихильників більше, просто треба їх нейтралізувати. Для німців і французів зараз так само постала ця проблема, до них дійшло, що це небезпечно і для них, не тільки для українців.

В основних питаннях десь основа цієї єдності відбулася попри всі нинішні роздраї. Головна небезпека в тому, що нинішня владна верхівка намагається (їх можна назвати тільки абсолютними ідіотами в цьому сенсі) знову оживити ці роздраї і наштовхнути одні групи на інші у своїх передвиборчих інтересах.

Але я дуже сподіваюсь, що цього не станеться, тому що на рівні громадянських структур, на рівні, зрештою, людини з автоматом, тобто армійців і нацгвардійців, такого розколу вже немає. І сподіваюсь, вже ніхто не допустить розколу і тих, хто може поставити на місце цих ідіотичних олігархів та їх прихвостнів.