Блог | Вбивство учасників АТО вже не виклик, а діагноз
Учасники бойових дій: моральні авторитети чи "колективний месія"
Убивство двох учасників АТО у Дніпрі уже стало не викликом, а діагнозом правоохоронній системі.
Коли правоохоронна система не відповідає загальним уявленням про справедливість, коли рівень злочинності зростає, а розкриття кожного злочину стає досягненням, а не рутиною, суспільство починає шукати інші методи безпеки. У тому числі й звертаючись до тих, хто дійсно міг би допомогти – хто має волю і досвід. І користуються довірою суспільства. До учасників бойових дій.
І зараз уже неважливо чи переслідували ті хлопці з Дніпра справедливу ціль, чи дійсно, як заявляють правоохоронці, – це були виключно економічні інтереси. Важливо те, що з кожним інцидентом із залученням учасників АТО, рівень колективної довіри до них знижується.
З 2014 року в українську свідомість увійшли нові моральні авторитети – учасники бойових дій та добровольці. Рівень довіри до них зашкалював – ЗСУ та добровольці мали більше 60% підтримки у 2014 р. Саме тому в багатьох представників владних прошарків були побоювання, що повернення "атошників" з війни призведе до збройного повстання проти "несправдливої влади".
Але саме тому в населення і були сподівання. Сподівання на нового "колективного месію" – учасників бойових дій. Українці свято вірять у те, що хтось за них вирішить їхні проблеми. То Ющенко, то Порошенко, то Савченко, то учасники бойових дій. І кожного разу розчарувавшись, не роблять висновки, а шукають нового месію. Так простіше.
Читайте: Стерти російського ведмедя у порох
Сьогодні у багатьох резонансних злочинах були замішані саме учасники АТО чи особи, які такими називались. Власне зрозуміло, що коли існують справжні фронтовики, знаходяться ті, хто видає себе за них. Ті, хто "горєл в танке под Кьонінгсбергом".
Самі ж учасники бойових дій ніколи не були єдиною структурою. Вони є такими ж людьми, як і всі інші українці, хоча і з досвідом бойових дій. Відомих персонажів відразу розтягнули по політичним партіям у надії, що вони можуть надати нових електоральних поштовхів. І ті, хто був по один бік бойового фронту (чи реально в окопах чи ховався у лісосмугах), опинились по різні боки фронту політичного. УБД атомізували. Атомізовували для того, щоб використовувати у вузькокорпоративних інтересах. Уже у 2015 році почались проблеми, коли під час рейдерства і нападники, і охоронці підприємств могли представлятись учасниками АТО чи героями Майдану.
Ми можемо розглядати це як цілеспрямовану кампанію проти моральних авторитетів українців. Але маємо розуміти. Якщо моральний авторитет "колективний УБД" не справляться зі злочинністю чи будь-якими іншими викликами (а те, що їх будуть далі залучати – це однозначно, рівень довіри до ЗСУ ще достатньо високий), то суспільство постане перед новим вибором. Або змиритись з несправедливістю. Або знайти іншого авторитета. А вакуум довіри до національних інституцій призведе до того, що довіру можуть отримати інші – окупаційні інституції, інститути іншої держави. Або ж – взяти зброю самим. І якщо держава не дасть найближчим часом відповіді, хто несе відповідальність за безпеку громадян, то цю відповідь державі дадуть самі громадяни.
