Блог | "Я народний депутат та маю недоторканність. Пропустіть!"

Можемо скільки завгодно реформувати судову систему, проводити оцінювання, звільняти старих та призначати нових суддів, але якщо не зміниться поведінка тих, хто прикриваючись інтересами Українського народу намагається "рішити питання" - вічне пекельне ходіння по реформаторських граблях нам забезпечено.

Перш ніж перейти до теми взаємин народних обранців та органу правосуддя, пропоную коротко пригадати законодавчі приписи, які визначають їхню суть та роль в державі. Так, народним депутатом України є обраний до складу Верховної Ради представник Українського народу, який має право законодавчої ініціативи та є відповідальним перед Народом за свою депутатську діяльність. Для реалізації діяльності депутати наділяються державою дієвим інструментом – повноваженнями, які мають свої межі.

Судом є орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду і вирішення цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справ, для чого також наділяється відповідними повноваженнями, реалізація яких має здійснюватись в спеціальному процесуальному порядку. Межі повноважень встановлені з метою запобігання узурпації влади однією з її гілок, виключення будь-якого неправомірного впливу. Порушення ж цих меж називається зловживанням або перевищенням повноважень та призводить до негативних наслідків. Звісно, негативні вони в очах суспільства, а ось для порушників навпаки, дуже навіть бажані.

Екстраполюючи цей приклад в площину відносин народних депутатів з судом, можна побачити весь спектр негативних наслідків у вигляді несправедливих судових рішень або перетворення храму правосуддя на театральну сцену чи циркову арену.

Читайте: Антикорупційний суд не айсберг, а Україна не Титанік…?

Чому так відбувається?

Можливо через різне розуміння деякими народними обранцями суті поняття "депутатська діяльність". Адже для когось це зустрічі з виборцями, результативний розгляд звернень, вивчення законодавчих ініціатив та кропітка робота як в комітетах так і в сесійній залі над удосконаленням українського законодавства, тоді як для інших – лобіювання бізнесових інтересів, хизування статусом представника Українського народу, популізм та заробляння політичних балів на резонуючих суспільство темах. При чому представники останньої категорії, як носії своєрідної хвороби, досить швидко заражають нею "свіжообраних" та паразитують на роботі тих, хто виконує її належним чином. Якщо проблема така глобальна та очевидна, подумаєте ви, то чому нічого не робиться для того, щоб її вирішити? Та ні, робиться, але про це майже ніхто не пише, бо в "заточеному" на негатив інформаційному просторі такі новини не виживають.

Говорячи про вплив всі розуміють, що суд це не віртуальне явище, а судове рішення це просто папірець з друкованими літерами невідомого походження. Кожен такий папірець має свого автора – суддю, що є потенційним об’єктом впливу, як тільки до нього на розгляд потрапляє "цікава" політикам судова справа. І хоча закон встановлює гарантії незалежності судової діяльності, відповідь на одвічне питання: чи отримаємо в результаті розгляду неупереджене та справедливе судове рішення, залежить виключно від особистості судді, а точніше того наскільки він є сміливим, щоб заявити про тиск. І судячи з останніх статистичних даних Вищої ради правосуддя, кількість випадків підтвердженого втручання в роботу суддів з боку народних депутатів зростає. Так з липня 2017 року по липень 2018 року було встановлено 9 таких втручань. Це лише ті випадки, коли судді мають мужність повідомити, загальну ж кількість зухвалих спроб народних обранців вплинути на зміст судового рішення не знає ніхто.

Читайте: Чому моВЧИТЬ #перемога?

Очевидно розуміючи те, що судді перестали боятись, особливо "креативні" представники Українського народу придумали легалізовуватись в судових процесах в якості … третіх осіб. До того ж саме в тих процесах, які не стосуються їхніх інтересів як приватних осіб. Найчастіше подібні клопотання закінчуються наступним формулюванням: "Я, як народний депутат України, дію в інтересах всього Українського народу та представляю його інтереси". Таким чином, міфічний всенародний інтерес стає прикриттям особистої зацікавленості окремих осіб в отриманні потрібного рішення. В цьому контексті також варто зауважити, що треті особи вступають у справу завжди на чиємусь боці: або позивача або відповідача, тому навіть невдала спроба народного депутата вступити в справу є своєрідним натяком судді на чий бік варто пристати.

Ще однією формою впливу на суд є порушення правил поведінки під час судового засідання (крики, заклики до проявів неповаги), намагання прорватись через правоохоронців з криками "Я народний депутат та маю недоторканність. Пропустіть!". При цьому буквальне тлумачення народними обранцями поняття "депутатська недоторканність" викликає не лише подив, але й сміх. Відтак каста "недоторканих" перетворюється в касту безкарних, яким все дозволено, і дати відсіч "недоторканому" може лише інший "недоторканний"…

Читайте: Чому "не газує" антикорупційне правосуддя?

І нарешті, найголовніше: Як це побороти?

Насправді просто – наказати порушників. Звісно, у випадку фіксації правопорушення запрацює державний механізм примусу. Однак кожен з нас теж має таку можливість. Варто лишень подивитись на ситуацію не під кутом стороннього спостерігача, а свідомого громадянина-виборця, який розуміє справжні мотиви нездорової активності "касти недоторканих" в судах України.