Блог | Стратегия военной безопасности Украины: почему государство "закрывает глаза" на одну из самых больших проблем

На минулому тижні, 25 березня, був затверджений чи не основний в українських реаліях документ – Стратегія воєнної безпеки України. Як зазначено у самій Стратегії, та з чим не можна не погодитися, воєнна безпека є однією з ключових умов реалізації права нашого народу на самовизначення, збереження держави Україна та забезпечення її розвитку. Захист суверенітету і територіальної цілісності України визнаний найважливішою функцією держави та справою всього українського народу.

Отже, цей документ безпосередньо стосується кожного з нас.

У зв’язку з цим хотілося б звернути увагу читачів на найважливіші, на мою думку, позиції Стратегії, після чого дуже коротко торкнутися морських питань.

Перш за все слід зазначити, що згідно із Стратегією Російська Федерація визнана воєнним противником України, який здійснює збройну агресію проти України.

Базовим меседжем Стратегії є: "Воєнна безпека – всеохоплююча оборона". Але що ж це означає?

Так, під всеохоплюючою обороною йдеться про комплекс заходів, направлений на превентивні дії та стійкий опір агресору (Росії) на суші, на морі, повітряному просторі, протидії у кіберпросторі та інформаційним атакам, використання для відсічі російській агресії всього потенціалу держави та суспільства, від воєнного, політичного та економічного потенціалу до культурного з духовним.

Також, до всеохоплюючої оборони відноситься застосування всіх форм і способів збройної боротьби з агресором, зокрема асиметричних, з дотриманням приписів міжнародного права.

Необхідно додати, що набуття членства в НАТО є також однією з головних задекларованих цілей держави.

Я вважаю все це, безумовно, правильним, але…

Але держава знов "закриває очі" на одну з найболісніших проблем сучасної України – її окуповане море.

У Стратегії вказано, що Росія тимчасово окупувала Крим, Севастополь, території у Донецькій і Луганській областях. Водночас, в документі немає жодного слова про те, що після російського нападу Україна взагалі не контролює "левову частку" свого сектору в Чорному та Азовському морях – близько 100 тис. км2 із 137 тис. км2 загальної площі українських морських просторів. Росія нахабно видобуває мільярди кубів нашого газу з нашого морського шельфу, збудувала морський міст до Керчі, проклала до півострову морські кабелі та газопровід з російської території, а також забезпечує охорону цього всього за допомогою військової сили.

Дійсно, до переліку основних завдань Стратегії додана теза про необхідність контролю Україною "ближньої морської зони", але наше законодавство навіть не містить визначення що таке ця "ближня морська зона".

Окрім цього, розвиток військово-морських спроможностей України віднесений Стратегією, з урахуванням пріоритетності та можливостей держави, до короткострокових перспектив. Хоча навіть невійськові люди розуміють, що розвиток національних військово-морських сил – це справа десятків років, враховуючи, в тому числі, реальні строки будівництва військових кораблів та їх величезну вартість.

До написаного вище можна лише додати, що існуюча відсутність стратегічного бачення власної морської безпеки, багаторічне нерозуміння політичною владою морських проблем, є великою бідою для України, прямим шляхом до втрати залишків наших морських просторів.