Блог | "Социальный монстр" вместо децентрализации: правительство раздувает чиновничий аппарат за бюджетные средства

Останнього грудневого тижня минулого року в Україні приступила до виконання своїх функцій Національна соціальна сервісна служба. До її повноважень віднесено реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей, а також здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та за дотриманням прав дітей.

Новий центральний орган виконавчої влади було створено урядом 26 серпня 2020 року шляхом реорганізації Державної соціальної служби. Привертає до себе увагу, що "розмах" нової структури планується чималий: із 1 січня, згідно з планами урядовців, мають бути утворені територіальні органи нової служби у всіх районах. Створюватимуться вони на базі управлінь соцзахисту населення райдержадміністрацій. Натомість повноваження громад пропонується звести виключно до прийняття заяв від громадян. При цьому невідома позиція влади щодо управлінь соцзахисту в колишніх містах обласного значення. Невже і там планується "зламати" працюючу модель і замінити її на чиновника з Києва.

Виходить, замість децентралізації Уряд вдається до спроби створити "соціального монстра", який забере повноваження з надання соціальних послуг у територіальних громад. Чому я так вважаю?

По-перше, нова структура з підрозділами в регіонах і містах – це не про економію коштів бюджету в умовах економічної кризи: новий державний орган, ще й такий розгалужений, яким його планують зробити, - це дорого і майже напевне неефективно. Не дивно, що Мінфін не поспішає фінансувати цю "реформу". І робить це цілком правильно.

По-друге, реалізація наміру Кабміну призведе до результату, протилежного очікуваному, – до погіршення якості соціальних послуг, які надаються громадянам. Адже шлях претендента до мети – отримання соціальної послуги – стане довшим. Люди вже звикли отримувати весь комплекс послуг від держави у ЦНАПах. Там, де їх немає, наданням соцпослуг можна "навантажити" старост. Тобто тих, хто найближче до місця мешкання конкретного споживача послуг. А державна служба – це зайва ланка, щось далеке від реальної людини. Доцільно, щоб підрозділи, відповідальні за питання соціального захисту, мають бути створені у всіх без винятку ОТГ, причому вони мають бути не тільки "фронт-офісами" державних органів, а повноцінними суб’єктами ухвалення рішень, що лежить у їхній компетенції.

Який підхід до надання соціальних послуг я вважаю правильним? Його можна зобразити за такою уявною схемою: органи місцевого самоврядування (ОМС) розглядають документи від громадянина, який претендує на ту чи іншу послугу, – субсидію, допомогу тощо. Там же, на рівні самоврядування, ухвалюється й рішення: надати послугу чи аргументовано відмовити в її наданні. І тільки після цього включається підрозділ державної соціальної служби. Його завдання – виплачувати відповідну державну допомогу, вести державні реєстри та контролювати правомірність нарахувань та виплат. Більше того такий підхід суттєво спростить фінансову бюрократію – замість окремої субвенції для ОМС кошти адресатам будуть надходити безпосередньо з державної соціальної служби.

Свого часу наш Уряд був ініціатором передачі на місця повноважень з реєстрації нерухомості та бізнесу, реєстрації місця проживання - і все у цих сферах, звичайно де є розумне керівництво на місцях, працює як слід. Чому ж соціальні послуги повинні надаватися за якимсь особливим алгоритмом?

Більше того, в майбутньому варто передавати до ОМС й інші адміністративні послуги. Скажімо, функції органів реєстрації актів цивільного стану: народження, шлюби, розлучення, смерті українців повинні реєструватися в органі місцевого самоврядування. Міністерству ж юстиції доцільно залишити лише повноваження контролю і ведення реєстрів. До речі на рівні сіл, селищ ці повноваження вже надаються цими громадами.

Це й буде реформою децентралізації в дії. А те, що пробує зробити Уряд, - лише продукування зайвих бюрократичних перепон між державою і громадянином, а також зайве витрачання коштів із державного бюджету на роздування чиновницького апарату.