Блог | Що робити з нелегітимним Кримінальним процесуальним кодексом України?

Набули чинності скандальні зміни до Кримінального процесуального кодексу України, які, з погляду більшості практикуючих правників, можуть паралізувати і без того хрому на обидві ноги правоохоронну систему.

З цього приводу вже встигли висловитись напевно всі – від законотворців до прокурорів та правозахисників, але дійсно глибока дискусія розпочалась тільки на порталі Української фундації дослідників права.

Адже проблема Кримінального процесуального кодексу України виникла не сьогодні. Зараз ми просто спостерігаємо наслідки намагання удосконалити те, що навряд чи можна удосконалити взагалі. Якщо сама ідея, принципи кримінального процесуального законодавства, що закладені в Кодексі є хибними, косметичні покращення на практиці можуть призвести до прямо протилежного результату.

Дехто порівнює Кримінальний процесуальний кодекс України з другою Конституцією. Дійсно, хоча більшість і вважає, що йому ніколи не доведеться опинитись у статусі підозрюваного чи обвинуваченого, проте кожен з нас хоча б раз за життя стає безпосереднім учасником кримінального процесу. Щороку в Україні реєструється більш як пів мільйона злочинів. Щороку сотні тисяч осіб стають потерпілими, понад мільйон є свідками злочинів, десятки тисяч осіб беруть участь у кримінальних провадженнях як захисники, експерти, перекладачі тощо. Понад сто тисяч осіб щороку притягуються до кримінальної відповідальності.

І навіть якщо ви не стали безпосереднім учасником кримінального провадження, від ефективності роботи правоохоронної системи з виявлення, розкриття та попередження злочинів без перебільшення залежить життя кожного з нас. Якщо допустити подальший занепад правоохоронної системи, створення атмосфери беззаконня та вседозволеності може дуже швидкими темпами повернути нас всіх в 90-ті роки минулого століття.

Саме тому, бездоганність кримінального процесуального законодавства як інструменту для притягнення винних до кримінальної відповідальності, так і інструменту захисту невинуватих від безпідставних звинувачень, має вирішальне значення для побудови вільного, демократичного і водночас безпечного суспільства.

Починаючи дискусію про реформування чи іншими словам покращення кримінального процесуального законодавства в першу чергу потрібно розібратись з тим, що ми хочемо покращувати.

Формально чинний на сьогодні Кримінальний процесуальний кодекс України було розроблено в адміністрації президента Януковича та внесено ним до Верховної Ради. Для попереднього режиму новий КПК був тільки одним з гвинтів створюваної злочинної системи, який би з одного боку суттєво обмежував права підозрюваного чи обвинуваченого, а з іншого ставив слідчого у настільки складне процесуальне становище, щоб жоден злочин без чіткої команди "зверху" не мав шанс бути ефективно розслідуваним. Тобто, КПК створив цілком ручну та неефективну систему досудового розслідування.

При цьому, сама процедура прийняття КПК Верховною Радою України була настільки цинічно порушена, що аналізувати окремі норми Кодексу без надання оцінки процедурі його прийняття не має жодного сенсу.

Останнє рішення Конституційного Суду України №2-р/2018 від 28.02.2018 року, яким Закон України "Про засади державної мовної політики" авторства Ківалова-Колісниченка тільки підтверджує правильність такого підходу.

Конституційний Суд ухвалив своє рішення виходячи з єдиної підстави – порушення процедури ухвалення закону, та навіть не починав аналізувати інші аспекти неконституційності цього акту. Конституційний Суд в п. 5 Рішення вказав:

"Суб’єкт права на конституційне подання обґрунтовує неконституційність Закону не тільки порушенням конституційної процедури його розгляду та ухвалення, а й невідповідністю Конституції України змісту Закону. Однак дотримання встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності законами є однією з умов легітимності законодавчого процесу, у випадку її порушення конституційному контролю підлягає не зміст закону, а встановлена Конституцією України процедура його розгляду та ухвалення".

В даному випадку Конституційний Суд чітко виконав вимоги Конституції України та визнав неконституційним увесь закон у зв’язку з порушенням Верховною Радою України встановленої Конституцією процедури його розгляду та ухвалення.

Як вказує стаття 152 Конституції України:

"Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності".

Таким чином, цілком законне та обґрунтоване рішення Конституційного Суду ставить під сумнів конституційність цілого пласту українського законодавства, прийнятого з аналогічними порушеннями процедури в попередні періоди.

При цьому, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України, формально прийнятий вночі 13 квітня 2012 року близько 50 народними депутатами, є одним з найбільш яскравих прикладів такого неконституційного акту.

Чи може вважатись чинним та застосовуватись закон, за який фізично проголосувало 50 народних обранців? Звичайно ж, що ні. Всім відомо, що для того, щоб законопроект став законом, за нього повинні проголосувати 226 народних депутатів.

Яким чином проводиться голосування у Верховній Раді України? Тільки особисто. Делегування повноважень одного депутата іншому не допускається.

Український парламент на відміну від парламентів усталених демократій часто "грішив" неособистим голосуванням. Будь-яке неособисте голосування є кримінальним злочином за який повинна наставати кримінальна відповідальність. Але чи впливає неособисте голосування на легітимність ухваленого таким чином акту?

Конституційний Суд у згаданому рішенні надає наступну відповідь: так, якщо порушення процедури мали системний характер та істотно вплинули на остаточний результат прийняття Закону.

Тобто, можна припустити, що якщо при голосуванні за законопроект 240 депутатів особисто були присутні в залі засідань та натиснули кнопку "ЗА", а 3 народних депутати додатково до цього ще й натиснули кнопку сусіда в результаті чого на табло висвітилось 243 глоси "ЗА", тоді це є безумовним порушенням, яке, однак, не вплинуло на остаточний результат, оскільки і 240 голосів було б достатньо для ухвалення законопроекту.

Але у кожному випадку, коли "чесних" голосів виявляється менше за 226, або коли в залі фізично не були присутні 226 народних депутатів – результати голосування є сфальсифікованими і така фальсифікація істотно впливає на остаточний результат.

Це добре видно на прикладі Кримінального процесуального кодексу України. Відеотрансляція вечірнього засідання Верховної Ради велась на всю країну і кожен мав змогу порахувати скільки насправді народних депутатів перебувало в залі засідань та насправді брало участь у голосуванні. Якщо відкинути всі сфальсифіковані голоси "ЗА", тоді в залишку залишаться близько 50 голосів, які могли б бути зараховані як результат голосування. Із 50 голосами "ЗА" проект Кримінального процесуального кодексу потрібно було відхилити в цілому як такий, що не знайшов підтримки народних депутатів. Будь-якого іншого результату голосування за умови дотримання встановленої Конституцією України процедури бути не могло.

Натомість, сьогодні ми всі змушені використовувати на практиці кодекс, за який проголосували 50 народних депутатів. Цей кодекс і тоді і зараз викликає багато нарікань як з боку правоохоронних органів, так і з боку правозахисників. Занадто складана і заплутана процедура розслідування злочинів з одного боку не дає притягнути до відповідальності винних, а з іншого боку – робить надзвичайно складним захист невинуватих.

Можливо, якби Кримінальний процесуальний кодекс розглядався Верховною Радою при повній залі народних депутатів, багатьох безглуздих речей в ньому можна було б уникнути.

На сьогодні ж, без визнання факту неконституційності Кримінального процесуального кодексу, без внесення на розгляд Верховної Ради нової, докорінно зміненої редакції кодексу, покращення кримінального процесуального законодавства є не можливим.

В першу чергу потрібно змінити закладені в кодексі принципи, спрямувати за його допомогою роботу правоохоронних органів на захист прав людини, захист прав потерпілого, який добивається справедливого покарання для злочинця, та захист прав підозрюваного від надмірного застосування примусу, надання йому можливості захищати себе.

І вже після цього можна буде говорити про окремі нюанси кримінального процесу, які повинні спростити та зробити більш ефективною як роботу сторони обвинувачення, так і роботу сторони захисту.

Інакше, ми й надалі залишатимемося заручниками отриманого спадку Януковича, який проноситиме нам ще не один подібний сюрприз.