Президент та його кодекс

Минулого тижня Віктор Янукович заявив про те, що завершено розробку нового Кримінально-процесуального кодексу. Варто відзначити, що КПК – це чималий талмуд, багатосторінковий документ, останні докорінні зміни якого (восени 2003 року) викликали жваву дискусію в суспільстві та, як завжди, поляризували політикум та парламент на провладну (тоді – прокучмівську) частину та опозицію, яка затято виступала проти.

«Мета поставлена. Мета досягнута».

Але все це було без малого вісім років тому. Цього разу за ініціативою Януковича була скликана група правників, яку очолив тодішній заступник АП Андрій Портнов. Група ця впоралась із завданням приблизно за рік, і вже в квітні 2011-го придворні мудреці представили чернетку КПК. «Ми ставили перед собою мету – кардинально реформувати кримінальну юстицію. І цю мету досягнуто», – заявив Янукович.

Представляючи документ, президент наголосив на його новаціях. По-перше, новий КПК передбачає право обвинуваченого на розгляд його справи судом присяжних (якщо мова йде про скоєння тяжкого злочину). Хоча насправді ідея суду присяжних аж ніяк не нова – при кожній спробі «реформувати» судову систему законодавці-популісти витягають це словосполучення, як козирний туз з рукава, проте далі обіцянок запровадити суд присяжних справа не йде. Але про це – дещо згодом.

Другий сюрприз: можливість укладання договору між обвинуваченим, постраждалим та прокурором. Ось це й справді дещо «свіже», адже досі про такі договори ми знали лише з американських детективних серіалів (коли договір, який укладає потенційний злочинець, значно поліпшує його становище в процесі та впливає на подальший вирок. В радянському ж форматі щиросердне каяття також передбачало якісь гіпотетичні преференції, однак документально домовленості між слідчим та затриманим ніхто не закріплював).

Такі договори, на думку Януковича, призведуть «до значного скорочення термінів розслідування кримінальних злочинів». Та й взагалі, наголошує президент, КПК закладає ряд спрощених процедур при судовому розгляді кримінальних злочинів. Чи виграють від такої швидкості потенційні жертви та злочинці – покаже час. Поки що президент навіть не деталізує, про що саме йде мова. Лише захоплюється можливістю реалізувати право на справедливий та неупереджений суд, яке закладене у КПК. Але це, як ми розуміємо, традиційна у таких випадках риторика.

Підготовлений проект Кримінально-процесуального кодексу передбачає також ряд випадків, коли правоохоронні органи можуть вдаватися до негласних слідчих дій, але лише згідно рішення суду та при розслідуванні тяжких і особливо тяжких злочинів, додав Янукович. Зрештою, він повідомив і про те, що новий КПК збалансує повноваження слідчого та прокурора, а також встановить більш чіткий механізм контролю за діями органів слідства і надасть обвинуваченому право на оскарження дій (або бездіяльності) прокурорів та слідчих. Насамкінець президент пообіцяв, що Кримінально-процесуальний кодекс буде прийнято парламентом до кінця цього року.

Чому поспішаємо? Бо наполягає Рада Європи

Те, що президент і його команда взялися за переробку КПК, зумовлено вимогами Ради Європи. Зобов’язання України перед РЄ диктують певні правила укладання нового Кримінально-процесуального кодексу. Так, зокрема, у відповідності до цих зобов’язань прокуратуру уперше (!) позбавляють функції досудового слідства. Перед тим про необхідність такого кроку фахівці говорили не раз, не два і навіть не десять разів. Адже те, що досі прокуратура поєднує у собі функції слідства та обвинувачення, є нонсенсом з правової точки зору.

Відтак у проекті КПК передбачено трирічний перехідний період, протягом якого у віданні прокуратури залишиться тільки розслідування особливо важливих справ. І це не все. Згідно з законопроектом, усі етапи слідства об’єднуються, а процесуальні можливості захисників істотним чином зростають. Крім того, новий КПК не дозволяє правоохоронним органам надто зловживати такою мірою запобіжного заходу, як утримання під вартою (що особливо було б актуально у випадку із Юрієм Луценком).

В разі прийняття КПК максимальний строк утримання під вартою дорівнюватиме 12 місяцям. (Мова йде, зрозуміло, про період слідства). Натомість широко вживаною буде така міра, як «домашній арешт». Застосовуватимуть і звільнення підозрюваного під заставу, що також досі було небаченим явищем у вітчизняному слідстві та судочинстві. Про ці та інші моменти після Віктора Януковича доповідав одним з розробників КПК Андрій Портнов.

А слідом за Портновим та Януковичем кодекс похвалив і голова Верховного Суду Василь Онопенко. Він щоправда, відзначив, що, окрім суто законодавчих реформ, нам потрібні і зміни у світобаченні слідчих та прокурорів, а досягти цього буде значно складніше. Позитивно відгукнувся про КПК і чинний Генпрокурор Віктор Пшонка – як бачимо, текст КПК іще навіть не винесено на розгляд Верховної Ради, але гідне лоббі президентському дітищу вже забезпечене.

До речі, про Верховну Раду. Схоже, що думка українського парламенту в цьому питанні буде не головною. «Як тільки проект буде готовий, я підпишу його, і ми направимо його до Венеціанської комісії та Ради Європи, яка багато років чекає на цей документ», – підсумував презентацію Віктор Янукович. Невідомо, чи вже радіє Європа, а ось Америка (вустами радника посольства США в Україні Джона Енгстрома) радить нашим законотворцям уважніше ставитися до власного креативу. Пан Енгстром висловив здивування тим, що у підсумковому варіанті КПК немає норм щодо суду присяжних, які були спочатку.

Отже, про суд присяжних…

Власне, голос американця Енгстрома був гласом волаючого у пустелі. Решта знаних юристів та високих чиновників (від ГПУ, ВСУ тощо) промову Януковича зустріла «на ура». І тут знову напрошується паралель з 2003 роком, коли так само чимало представників влади захоплено аплодувала проекту КПК, лише згодом буцімто осягнувши, яких фатальних помилок припустився законодавець, вписавши в законопроект ряд абсолютно неприпустимих норм.

В якості короткої довідки: тоді мова йшла, зокрема, про те, що на особу, «щодо якої обрано запобіжний захід» покладався обов’язок пройти медичне лікування, зокрема, «медичне, психологічне чи психіатричне лікування, лікування від алкоголізму чи наркоманії». При цьому таке медичне обстеження не оминало також і потерпілого, і свідка – одним словом, усіх учасників процесу, що було, безумовно, брутальним порушенням прав людини та Конституції України.

Крім того, згідно кодексу 2003 року, право обвинуваченого чи підозрюваного на захисника могло бути реалізовано лише після першого допиту (іншими словами, вже після того, як з людини вибиті усі необхідні слідству покази), що також було нечуваним правопорушенням. Цим же документом обмежувались і можливості обвинувачених знайомитися з матеріалами своєї справи, а також значно утруднювалось проходження (вже після судового вироку!) апеляційної та касаційної інстанції.

Зрештою, обурливою новацією старого КПК була стаття, котра говорила про те, що “обшук у невідкладних випадках може бути проведено у стадії попередньої перевірки заяв, повідомлень чи іншої інформації про злочин”. Іншими словами,наявність порушеної внаслідок скоєного злочину кримінальної справи не була обов’язковою умовою для того, аби у приватне помешкання вдерлися представники “органу дізнання” і перевернули там все догори дном. І це якось неприємно перегукується зі словами Януковича про негласні слідчі дії та наштовхує на доволі тривожні роздуми.

Що ж стосується багатостраждального суду присяжних, яким вже багато років поспіль вагітне українське судочинство, то ейфорія з приводу започаткування такого інституту супроводжувала і прийняття КПК у 2003 році. Хоча ще тоді було очевидно, що суд присяжних в Україні вводився нібито «наполовину». І навіть не на половину, а на той відсоток, який припадає на долю справ, де в якості міри покарання передбачене довічне ув’язнення.

Саме такі кримінальні справи підпадали під юрисдикцію суду присяжних, і то лише за умови, якщо усі притягнуті до відповідальності особи одностайні в своєму бажанні предстати перед судом присяжних. Або ж якщо ці самі особи не заперечуватимуть проти того, щоб справа одного з фігурантів обвинувачення була виділена у окреме провадження та розглядалася судом присяжних.

Зі слів Януковича схоже, що подібний розподіл справ на ті, котрі підлягають суду присяжних, і ті, котрі не підлягають йому, зберігається і в проекті нового КПК. І тут закрадається підозра, що насправді розробники подібної норми є ревними противниками цього способу судочинства. Інакше незрозуміло, для чого позбавляти права на суд присяжних будь-якого громадянина України?

Не забуваймо і про те, що ще з радянських часів в українському законодавстві діє (нехай і суто номінально) норма про суд народних засідателів. Якою буде їхня доля – лишається незрозумілим. І як законодавець передбачає «розрулити» питання про те, які справи будуть розглянуті судом за участю народних засідателів (якщо цих достойників не «ліквідують» зовсім) – незрозуміло також. «Заміксувати» в одному процесі професійних суддів, присяжних і засідателів – справа не з легких. В цьому плані важко не погодитися з Василем Онопенком – найважливіше зараз не допустити «розруху» у суддівських головах. А це буде вельми непросто…