Блог | Подставляя плечо армии, тем самым мы делаем подножку врагу

Впевнений, зараз жодному українцеві не треба розказувати про ситуацію в країні, а особливо читати лекції, як правильно поводити себе із загарбником.

Кожен з нас знає про звірства російських солдат, а багато хто відчув це жахіття на собі, так би мовити, на власній шкурі. Декого взагалі вже немає серед нас, вони пішли на небо, залишивши за собою лише пам'ять і лють. Лють до нашого ворога, який ще вчора називав нас своїм братом, а сьогодні, прийшовши на нашу мирну землю, перетворює її на справжнє пекло і тому питання виживання, для багатьох мирних мешканців зараз стоїть дуже гостро.

Виживати можна по різному, але головне чесно і гідно, от візьмемо навіть ті ж, вже ставші добре відомими всім водіям блок пости, які ТРОшники понаставляли зараз по дорогам, у передмісті, в місті, а часто й, між містами. Думаю, декого з водіїв вони навіть дратують, але це не просто купа бетонних блоків для того аби дратувати декого, через те, що їх доволі важко об’їжджати. Насправді, це справжні інженерні споруди для оборони міст та селищ і важливість їх дуже суттєва, бо саме ці блоки затримують пересування важкої і великогабаритної техніки в разі її вторгнення та атаки, а такі штуки, як автотрал, на яких перевозять ті ж самі танки, взагалі через них не пролізуть, а ні боком, а ні раком, що в свою чергу, фактично стримує просування ворожих колон і змушує ворога шукати інші шляхи для об’їзду, а на це все він звісно витрачає свій час, паливо, нерви, сили і спокій, від чого починає нервувати, панікувати, та впадати, спочатку в "тоску зєльоную", а там і в глибокий депресняк від того всього, через що в результаті, стає легкою мішенню для наших військ, а особливо ж циган, які в цей час просто крадуть у них танки, як то вже було в селищі Любимівка, що у Херсонській області.

Так от, так вийшло, що в сьогоднішніх умовах, до речі, надважких умовах для нашої країни, на кожного її громадянина, навіть якщо він не перебуває, а ні в ЗСУ, а ні в ТРО і є звичайним мешканцем територіальної громади, фактично покладається завдання щодо захисту підступів до своїх селищ і міст, а це, у тому числі і є побудова вже згаданих інженерних загороджень, тим самим, позбавляючи ворога можливості до маневру та здатності поповнювати свої запаси пального, боєприпасів чи будь яких інших ресурсів, так необхідних для його просування в глиб нашої території.

І багато ж хто це робить. Робить настільки активно що, всім відомий "коктейль Мололтова", забуявши кольорами національно-патріотичної війни, навіть перетворився на "Бандерівський смузі", не переставши при цьому добряче підсмажувати свинячі пики тих, хто підступно вперся на нашу землю, вже вкотре намагаючись підкорити її блудним амбіціям своїх царів та різних там царьків.

Не розцінюйте це як заклик всім підряд ставати до зброї, бо це просто не можливо і багато хто, саме з тих, для кого це просто не можливо, вже виїхали за кордон, але є серед нас і інші, ті хто готовий до супротиву і саме вони мають розуміти, що оті уже закарбовані в історію нашої визвольної війни, далеко не поодинокі, до речі, випадки підпалу, псування чи іншим чином будь якого виведення зі строю та, врешті, знищення військової техніки, є дуже важливе дійство і воно не лише неймовірно допомагає нашим воякам, нашим Збройним Силам, але й скажено вмотивовує й простих люде, отих самих мирних мешканців виходити із за кожного кутка і бити цю скажену русню, яка, мов таргани лізе на нашу землю, будь чим, а точніше, хто чим може, іноді й, навіть голими руками, чи просто гучним словом і крепким висловом, відверто і сміливо нагадуючи росіянам про їх руський корабель та вказуючи при цьому, на єдино вірний для них курс, проговорений нашими прикордонниками з острова Зміїного.

І головне, їх не треба боятись, вони самі страшенно перелякані, бо бачать, як сильно вся Україна їх тут ненавидить і навіть утворюючи для них мілкі неподобства, навіть здійснюючи на них звичайний морально-психологчний тиск, виходячи на мирні протести в окупованих містах та відверто і щиро показуючи, що їх не лише тут ніхто не чикав, як вони собі то намалювали, але й дуже сильно їм тут не раді, ми тим самим, вже розхитуємо їх волю, а невпевнений в своїй перемозі ворог є слабким і уразливим, а тому стає легкою мішенню для тих хто на нього полює.

Зараз на фронті виникло таке собі своєрідне, я б навіть сказав, відносне затишшя, особливо, говорячи про ситуацію на околицях Києва і хоча позиції міста на північний захід міцно утримуються нашими захисниками, російські війська намагаються обійти їх, поступово стягуючи петлю навколо столиці.

Але, цікавим є те, що під час цього відносного, як було сказано, затишшя, під Києвом групуються підрозділи не лише їх, російських збройних сил, але й спецполків поліції Росії. Це ті, найбільш бойові частини та підрозділи зі спецполку Росгвардії, разом з добре відомими нам ще з чотирнадцятого, так званими кадировцями та вагнерівцями.

І саме цей факт, наштовхує на розуміння можливих варіантів розвитку подій в найближчій перспективі, бо ж, по оснащенню, бойовим завданням, методам та принципу дій згаданих підрозділів, можна зробити висновок, що це не є ворожа сила прориву та вторгнення. Це скоріше та сила, яка піде до міста у фарватері, навіть в тилу основних бойових частин, які мають прорвати рубежі оборони української армії і війти в столицю.

Навіщо? Для жорсткої зачистки населення. Так, того самого населення, яке, за задумом Путіна, мало б з квітами та веселими посмішками зустрічати "асвабадітєлєй", але зустріло його орду з вилами, ненавистю та Бандерівським смузі.

І тепер, питання лише, коли той прорив має відбутись. Так от поки вони накопичують сили, люди, прості люди, дехто з яких зараз уже фактично проживають на окупованих ворогом територіях, мають кошмарити цю гадську орду хто як може, не на хвилину не полишаючи їх в спокої, аби сама земля горіла у них під ногами і тоді ми переможемо, неодмінно переможемо і це нашестя, і цю біду.

Слава Україні дорогі переможці і, нехай береже нас Бог, бо правда з нами…