Блог | Кремль повышает ставки с Западом

МЗС РФ опублікувало проекти "договорів" про гарантії безпеки, які Кремль направив керівництву США та НАТО. Ключовими тезами в цих документах є гарантії про невступ в НАТО України та інших держав, що раніше входили до СРСР, відмова Альянсу від ведення будь-якої військової діяльності на території України та інших держав Східної Європи, Закавказзя та Центральної Азії. Росія також пропонує НАТО вивести іноземні війська з територій своїх східних країн-членів та підтвердити, що сторони не розглядають один одного в якості супротивника й відмовляються від розгортання ракет середньої та меншої дальності наземного базування в районах, з яких вони здатні вражати цілі на території інших учасників договору.

По факту, цими документами, Кремль висунув Заходу ультиматум з вимогою створення навколо РФ "поясу безпеки", який можна розуміти як визнання країн, що до нього входять, зоною впливу Москви.

В той же час, оприлюднюючи такі "пропозиції", в Кремлі не могли не розуміти, що вони не можуть бути прийняті на Заході. Відповідно, постає питання: "з якою метою це було зроблено?"

Очевидне пояснення таких дипломатичних кульбітів – це гра на внутрішнього споживача та західну аудиторію, отруєну російською пропагандою. Починаючи з 2014-го керівництво РФ конструює для власних громадян образ російської держави як "фортеці в облозі", оточеної з різних боків вороже налаштованими країнами та союзами. Це роками дозволяє Кремлю виправдовувати антидемократичні, авторитарні та відверто злочинні кроки як всередині держави, так і за її межами.

З огляду останні заяви західних урядів про підготовку нових санкцій, відтермінування запуску "Північного потоку-2" на невизначений термін, звинувачення РФ шантажі та агресивній зовнішній політиці, Кремль вирішив зіграти на випередження, запропонувавши Заходу цей зухвалий "компроміс", що начебто покликаний зменшити напругу, але насправді буде справедливо сприйнятий, як погано завуальована погроза. Очевидно, що на практиці така пропозиція Москви є заздалегідь неприйнятною в реальному світі 21 століття.

Цілком передбачувано, що відмова Вашингтону і Брюсселю від цих "угод про ненапад" буде відразу проголошена Путіним та його оточенням як підтвердження агресивних планів США та НАТО щодо Росії, після чого Кремль заявить, що задля захисту він буде змушений вдатись до певних кроків, як зовнішнього, так і внутрішнього спрямування. Всередині держави вочевидь йтиметься про подальше "закручування гайок" задля встановлення більш жорсткого контролю за суспільством на випадок подальшого падіння рівня життя росіян в результаті нових санкцій, енергетичних війн та економічної кризи. Тобто Росія буде й надалі набувати все чіткіших ознак тоталітарної держави.

Назовні ж очевидними можуть бути відразу декілька кроків. Перший, звісно - це розширення агресії щодо України, яку НАТО, в інтерпретації Кремля, планує зробити плацдармом для нових загроз щодо Росії. І тут треба розуміти, що Путін не є винахідником такої зовнішньої політики. Він лише продовжує радянську практику маскування власних загарбницьких акцій під вимушені оборонні дії та захист сусідів від "західних хижаків" (в нас багато хто ще пам’ятає, що "червона армія ніколи ні на кого не нападала, а постійно тільки захищала та звільнювала пригнічені народи").

По факту, володіючи потужною пропагандистською машиною Кремль готується вкотре обґрунтувати власну реальну агресію вигаданими ним же агресивними намірами Заходу. А ось які масштаби та характер матиме нова акція Москви проти України залежатиме від розуміння Путіним ризиків та ціни такого кроку.

Проти західних країн може бути спровоковане подальше підвищення цін на газ, який транспортується до Європи. І тут не виключені навіть перебої з постачанням палива під виглядом аварій, або іншими надуманими приводами. Адже Москві вже дали зрозуміти, що в найближчі пів року "Північний потік-2" сертифіковано не буде, та й взагалі, враховуючі дискусії в західних урядах і парламентах, питання його подальшого введення в експлуатацію лишається в доволі підвішеному стані. Якщо Путін зрозуміє, що доля цього газогону вирішується не на його користь, а обіцянки запустити трубу пізніше використовують лише в якості стримуючого фактору для відтермінування агресивних дій РФ проти сусідів, він може вдатися до нових, як енергетичних, так і військово-політичних ходів.

Загалом, такими ультиматумами до США та НАТО Кремль, заради тиску на колективний Захід, позбавляє себе свободи маневру, так як зниження Путіним градусу існуючої зараз напруги після ігнорування його вимог Заходом буде значити визнання своєї вторинності Росії на тлі світових наддержав. Саме цьому дані проекти "договорів" можна вважати підготовкою Росії до більш рішучих дій на міжнародній арені.

З боку США та НАТО найближчим часом ми вочевидь зможемо побачити набір зустрічних пропозицій та закликів, головною метою яких буде затягування часу на противагу форсуючим діям Москви.

Україна в даній ситуації повинна встигнути ефективно використати цей час для зміцнення власної обороноздатності й економічної незалежності, щоб бути максимально готовою до наступних вже практичних ходів сторін в цій великій геополітичній партії.