Біометрика: "за" і "проти"

Закон про біометричні паспорти (так називають цей документ лаконічності заради) мірою викликаного резонансу та скандальності може зрівнятися хіба що з ухваленням закону про мови. Втім, навіть закон про мови не спровокував такого обурення серед, зокрема, ортодоксальних християн, які називають індивідуальний номер у Реєстрі "цифровим іменем антихриста", а лобістів закону – "свідомими чи несвідомими слугами лукавого".

А якщо жарти відкинути, то дискусія довкола документа вирує цілком серйозна. Тим паче, що деякі його моменти викликають чимало запитань. Невідомо, щоправда, чи не заветує останній варіант закону президент України, як він це вже робив раніше. Тепер у Віктора Януковича нібито немає підстав для вето: його поправки (зокрема, й дозвіл віруючим відмовитись від "цифрового імені антихриста") були враховані. Виглядає на те, що закону про біометрику дане зелене світло. Далі – справа за наслідками його прийняття, а наслідки можуть бути різними.

Частина І. Декілька слів про основні положення закону

Як зазначив у коментарях представник президента у парламенті, "регіонал" Юрій Мірошниченко, закон "Про єдиний державний демографічний реєстр" є законом про систему, а не про перелік документів. Згідно з самим законом, Єдиний реєстр – це "електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, обробки і використання визначеної цим Законом інформації про особу та про документи Реєстру".

Інформація зберігатиметься у "відомчих інформаційних системах" (ВІС), а накопичувати її будуть "уповноважені суб’єкти" – такі, як "головний розпорядник реєстру" – "центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах міграції", "центральний орган виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини" тощо.

Порядок взаємодії між цими органами здійснює, згідно з текстом закону, Кабінет міністрів. Цей момент, вочевидь, має неабияке значення, оскільки знаменує зверхність державної влади у питанні накопичення, зберігання та захисту інформації. Втім, це в теорії. Про те, як все може бути на практиці, ми ще скажемо. А поки що продовжуємо читати текст закону.

Стаття 6 закону під назвою "Інформація Реєстру" дає наступний перелік даних, які цікавитимуть "уповноважених суб’єктів". Це: 1) прізвище та ім’я особи; 2) дата народження/смерті; 3) місце народження; 4) стать; 5) дата внесення інформації про особу до Реєстру; 6) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників; 7) відомості про громадянство або його відсутність та підстави набуття громадянства України; 8) реквізити документів, виданих особі (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб’єкт, що видав документ, строк дії документа); 9) відомості про документи, які підтверджують смерть особи або про визнання особи померлою чи безвісно відсутньою; 10) відцифрований зразок підпису особи; 11) відцифрований образ особи; 12) додаткова змінна інформація; 13) інформація з ВІС.

Що відбувається з усім оцим масивом інформації? По-перше, її починають ретельно зберігати. "Внесена до Реєстру інформація є конфіденційною. Нерозголошення конфіденційної інформації гарантується державою", – говорить закон. По-друге, персона, дані щодо якої внесені у Реєстр, наділяється правом контролю за використанням цієї інформації.

Стаття 8-ма говорить про це так: "Кожна особа, персональні дані, якої внесено до Реєстру, має право на: 1) отримання інформації про наявність запису в Реєстр, що її стосується; 2) вимогу щодо поновлення і виправлення інформації про неї; 3) забезпечення захисту своїх прав, якщо її запит або вимогу про виправлення своїх персональних даних не задоволено; 4) отримання довідки про внесення інформації до Реєстру або витягу з Реєстру; 5) отримання від уповноважених суб’єктів на безоплатній основі повідомлення про кожен випадок звернення щодо передачі інформації про неї з Реєстру.

Таким чином, на перший погляд все нібито під контролем: громадянин може вносити правки у інформацію про себе, цікавитися тими, хто у свою чергу цікавиться ним, та ще й обурюватися, якщо відповідні органи не надають йому необхідні довідки.

Але це ще не кінець історії. Зібрана інформація буде розміщуватися на "безконтактному електронному носію", який, своєю чергою, потрапить у ряд документів. Тут знову варто зацитувати Мірошниченка, котрий підкреслив, що їхній перелік остаточно формуватиметься у майбутньому. "Перелік буде додатково затверджуватися відповідно до законодавства. В законі йдеться про систему, яка б передбачала можливість використання біометричних даних".

А ось тут, ми власне, й підходимо до головного. Чіпи з "біометрикою" планується розміщувати у документі № 1 – паспорті громадянина України. І хоч регіонал Володимир Олійник (один з тих депутатів, котрі підтримали закон у Верховній Раді) і переконував "Обозреватель" у тому, що поки що йдеться лише про закордонний паспорт, у законі чорним по білому написано інакше.

Стаття 20-та "Паспорт громадянина України" у пункті 4-му говорить про наступне: "Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій інформації". Окрім цього, до паспорту вносяться наступні дані: 1) назва держави;2) назва документа;3) прізвище, ім’я особи;4) стать;5) громадянство;6) дата народження;7) унікальний номер запису в Реєстрі;8) номер документа;9) дата закінчення строку дії документа;10) дата видачі документа;11) уповноважений суб’єкт, що видав документ;12) місце народження;13) відцифрований образ особи;14) відцифрований підпис особи.

А трохи раніше у законі йдеться про те, на чому наполягав Янукович: "особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія інформації, що імплантований у відповідні бланки документів, оформлення і видача таких документів здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України" (стаття 15-та).

"Політкоректність" авторів закону сягнула так далеко, що навіть спонукала їх вписати у статтю 18-ту закону малозрозумілу норму, котра торкається наступного: "Якщо за звичаями національної меншини, до якої належить особа, прізвище або по батькові не є складовими імені, то в документах на підставі письмової заяви особи зазначаються лише складові імені".Про що конкретно йдеться у даному випадку – зрозуміти тяжко.

На завершення короткого огляду закону "Про єдиний державний демографічний реєстр" зауважимо, що у його Перехідних положеннях говориться про необмеженість дії документів старого зразку. Іншими словами, свій паспорт громадянин України (якщо він вже досяг 45 років і не має потреби переклеювати фотокартку) може й не міняти до кінця життя ("документи, що підтверджують громадянство, посвідчують особу чи її спеціальний статус, видані до набрання чинності цим Законом, є чинними до закінчення строку їх дії та не підлягають обов’язковій заміні").

Добровільність отримання біометричного паспорту громадянами буцімто задекларована. А для бажаючих його мати у Перехідних положеннях повідомляється, що робота з видачі таких документів розпочнеться з 1 січня 2013 року. Отже, саме час перейти до другої частини нашого матеріалу – аналізу того, які сумніви викликає даний закон.

Частина ІІ. Небезпеки біометричної "паспортіни"

Скепсис громадян, які побіжно ознайомились з законом і дуже швидко екстраполювали його новації на себе, є багатошаровим і таким, що включає щонайменше кілька сюжетів. Спробуємо відслідкувати якщо не всі, то принаймні найбільш популярні.

Отже, сумнів перший: інформація про громадян може бути використана проти них самих.

Такої точки зору дотримується, зокрема, адвокат Ігор Фомін. За допомогою біометрики, вважає він, "буде здійснюватися чіткий контроль за людиною, де вона знаходиться тощо. Фактично, це зменшення можливостей громадянина мати свій власний простір або мати свою свободу особистості. Я б сказав, що це черговий крок на шляху до поліцейської держави".

Що ж стосується полегшення ідентифікації громадян, то тут нові паспорти не відіграють вагомої ролі. "У нас зараз паспортна система і так дозволяє ідентифікувати особу як громадянина України, вводити ж нові паспорти саме зараз несвоєчасно, як на мене. З юридичної точки зору я не бачу жодної потреби в введенні біометрики", – сказав Фомін в інтерв’ю "Обозревателю".

Колега Фоміна по адвокатському цеху Богдан Ференц налаштований більш лояльно по відношенню до біометрики. "Я як людина сприймаю це позитивно", – заявив Ференц. Як юрист Ференц також налаштований поблажливо: його не хвилює, що інформація, накопичена у біометричному паспорті, може бути використана зловмисниками. "Більше, ніж про нас вже зараз знають у банку, паспортному столі чи в Інтернеті, ніхто не дізнається", – вважає Ференц.

Нарешті, третій правник, якого залучив до опитування наш сайт – ще один адвокат з іменем – Андрій Федур – майже слово в слово повторив сказане Ференцем. "Ті дані, які будуть вказані в біометриці, людина залишає за життя в будь-яких місцях. Тому в цьому я не бачу особисто великої проблеми",– зазначив він. Проблема, на його думку, в іншому – незрозуміло, навіщо так часто міняти паспорти.

До цього ми ще повернемося, розглянувши подібне питання в суто матеріальному контексті. А поки що короткий підсумок: експерти "Обозревателя" акцентують на тому, що боятися витоку інформації не вартує. І навіть не тому, що закон стоїть на сторожі її конфіденційності. А тому, що дані про громадян України вже давно стали загальним набутком. Як казав герой фільма "Операция "Ы", "все уже украдено до нас…".

Сумнів другий: це була погана ідея – вручити пакет документів суворої звітності в руки приватної структури

Мова про концерн ЄДАПС ("Єдина державна автоматизована паспортна система"), котрий є монополістом на даному ринку. Звісно, закон не вказує, кому саме відійдуть замовлення на виготовлення "безконтактних електронних носіїв", зате в ньому мовиться про інше – про те, що слід"забезпечити розбудову інфраструктури Єдиного державного демографічного реєстру на базі Державної інформаційної системи реєстраційного обліку фізичних осіб" (п.1-й Перехідних положень). А Державна інформаційна система свого часу створювалася на базі Єдиної державної автоматизованої паспортної системи, про що існує навіть відповідна постанова Кабміну. Тож зв'язок тут наявний.

Слід зазначити, що ЄДАПС іще за часів Леоніда Кучми отримав монопольне право на виготовлення ряду документів, зокрема, закордонних паспортів. Концерн пов’язують з депутатом Верховної Ради Василем Грицаком (фракція ПР), фактичним же його керівником є Юрій Сидоренко, підприємець і голова консультаційної ради ЄДАПСу.

В одному з інтерв’ю Сидоренко заявляв про те, що протиставлення його підприємства державним структурам є спекулятивним. Позаяк концерн як такий не може бути ані державним, ані приватним. Це "об’єднання об’єднань", говорив Сидоренко, іншими словами – розмаїття форм власності тощо. Пояснюючи, що ЄДАПС лише створює систему, якою потім користується держава, Сидоренко вдався до недолугої паралелі з програмою Windows, котра, мовляв, працює у кожному офісі, проте ніхто не закидає компанії Microsoft, що та захопила відомства України.

"Незначна" різниця між Microsoft та ЄДАПС полягає у тому, що перша не оперує документами суворої звітності і не збирає інформацію про своїх користувачів – але такого "дріб’язку" пан Сидоренко до уваги, звісно, не бере.

Зате на цьому акцентує колега Грицака по чинному парламенту депутат Кирило Куликов. Він зазначає наступне: "Через неналежну реакцію всіх цих органів держава, фактично, втратила контроль за збереженням конфіденційної інформації з обмеженим доступом. Причина– виконання вказаних державних завдань вийшло з-під контролю Міністерства внутрішніх справ і знаходиться у монополії приватної структури – консорціуму ЄДАПС. Це не лише суперечить національному законодавству України, а й грубо порушує Конвенцію Ради Європи "Про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру".

"Незважаючи на те, що існуюча в Україні схема виготовлення документів за участю консорціуму ЄДАПС є економічно необґрунтованою, носить посередницький характер та є такою, що створює умови для порушення вимог захисту відповідної інформації, ця система діє та приносить значні дивіденди її організаторам. Будь-які спроби держави зруйнувати штучно створену приватну монополію на виготовлення паспортних документів чи запровадження паспортів з біометричними параметрами власника, одразу спіткали затятий опір зацікавлених осіб",– говорить Куликов, принагідно характеризуючи зв'язок ЄДАПСу та Грицака як "беззаперечний".

Звичайно, що по "інший бік барикад" знаходяться ті, хто не бачить проблеми у передачі в руки ЄДАПСу замовлення такого масштабу і такого роду. Вже цитований вище Володимир Олійник в інтерв’ю "Обозревателю" зазначив таке: "Чому саме ЄДАПС? Тому що ця структура найкраще технічно оснащена, до того ж, особисто я не завжди схиляюсь саме до державного варіанту. Нам тяжко уявити, щоб атомна електростанція перебувала у приватних руках. А у Сполучених Штатах саме так і відбувається…

Монополіст повинен бути під контролем, як і захист інформації, яку він використовує. І якщо приватна структура береже свою репутацію, то зробить все від неї залежне, щоб так і було. Як тільки виникнуть найменші сумніви, будуть всі підстави розірвати угоди з монополістом. Приватники будуть усе робити, аби такого не сталося: і піднімуть зарплату тим, хто працюватиме з інформацією, і застосують найкращі технічні засоби. У державній структурі є своє плюси і мінуси – вони нібито й більш надійна, але й більш уразлива…", – розмірковує Олійник.

Ось така вкрай наївна аргументація: нам слід довіряти Грицаку та Сидоренку, бо в США атомні станції знаходяться у приватних руках, а ще тому, що на приватних підприємствах видають більшу зарплату. Особливо "сподобалось" глибоке переконання депутата у тому, що з монополістом тут же розірвуть угоду, якщо у його добросовісності з’являться найменші сумніви. До речі, про сумніви. Продовжуємо їх обсервувати.

Сумнів третій: біометрика витрясе з гаманців українців забагато грошей

У Перехідних положеннях закону встановлюється, що "за видачу громадянам паспорта громадянина України, що передбачений цим законом, вперше державне мито не стягується".Одначе раніше, у статті 20-й нормативу, говориться, що "оформлення паспорта громадянина України провадиться всім особам, починаючи з народження та незалежно від віку, на кожні десять років".

Звернемо увагу на ключові слова: "на десять років" та "незалежно від віку". Нащо немовляті паспорт і які дані будуть занесені у його персональний чіп – питання, що називається, цікаве. Але ще один параграф все тієї ж 20-ї статті підкреслює: "Кожен громадянин України незалежно від віку зобов’язаний отримати паспорт громадянина України у порядку, визначеному цим Законом".Ось вам і "добровільність" заміни паспортів, про яку йшлося вище.

Йдемо далі. В статті 21-й, котра описує маніпуляції з закордонним паспортом, говориться про наступне: "Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється особам, які не досягли шістнадцятирічного віку, на чотири роки, а особам, які досягли шістнадцятирічного віку, на десять років".Як бачимо, дітям до шістнадцяти слід міняти закордонні паспорти навіть частіше, ніж внутрішні.

"Можна сказати, що розробники законопроекту у такий спосіб борються із торгівлею дітьми. Але швидше за все, тут спрацювало бажання заробити", – зазначив в коментарях "Обозревателю" адвокат Ігор Фомін. Інший правник – Богдан Ференц – котрий не проти біометричних паспортів, все ж і собі піддався сумнівам: "Мене непокоїть лише те, навіщо ці паспорти так часто міняти. Це, на мою думку, викачка грошей. І непокоїть ще одне: навіщо такі паспорти робити з раннього дитинства – якось це мене бентежить", – коментує Ференц.

Збентеження Ференца розділяє і Андрій Федур. "Я розумію, що виробникам було б краще, аби ми міняли паспорти щодня. Або до обіду та після обіду. Але навіщо це нам? Ми ж будемо витрачати власні кошти. А ви спитайте своїх батьків або бабусь та дідусів, скільки разів вони за своє життя міняли паспорти? Лише два-три рази, а якщо більше, то це, скоріше, було винятком", – говорить адвокат.

Тим часом закон залишає відкритим наступне питання: на кого поширюється звільнення від державного мита? На людину, що має документ старого зразка і хоче обміняти його на біометрику? Чи на громадянина, який вперше отримує паспорт? Експерти підрахували: громадян України у віці приблизно 16 років нині нараховується близько 7,5 мільйонів. Якщо помножити їхню кількість на 120 гривень – вартість внутрішнього паспорта (таку суму озвучив Василь Грицак), вийде цифра у 896 мільйонів гривень (плюс-мінус сотні тисяч). І це без урахування закордонної "біометрики".

Закон про нові паспорти лобіює інтереси відповідних бізнес-структур, заявив в інтерв’ю "5 каналу" голова Громадської ради при Міністерстві юстиції Данило Курдельчук. Пан Курдельчук ніяк не може зрозуміти, навіщо українцям така кількість паспортів. І в цьому він не самотній. Навряд чи Європа, задля якої не в останню чергу приносяться подібні фінансові жертви, схвалила б таке марнотратство. Тож тепер, власне, про Європу.

Сумнів четвертий: чи дійсно введення біометрики спростить українцям перетинання кордону?

Народний депутат Іван Попеску на це питання відповів би так: прийняття закону про біометричні паспорти наближає Україну до лібералізації візового режиму з ЄС. За його словами, Україна взяла на себе зобов'язання запровадити "біометрику", бо "коли є біометричний паспорт, ідентифікація людини відбувається відразу, і якщо цей громадянин не має проблем із законом, то віза йому не потрібна, оскільки всі біометричні дані вже будуть знаходитися в паспорті", – заявляє він.

Нічого подібного, говорить директор Інституту євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко. Його слова з приводу того, що до другого етапу лібералізації візового режиму Україна перейде не раніше літа, наводить видання "Комерсант". Якщо в принципі абстрагуватися від проблеми біометричних паспортів, то слід зауважити, що є й інші нерозв’язані питання, які стоять на заваді безвізового режиму.

"У Євросоюзі незадоволені відсутністю антидискримінаційного законодавства – немає механізмів захисту громадянина від проявів дискримінації, окрім звернення до суду. Від нас вимагають створити спеціалізований орган або покласти ці обов'язки на який-небудь вже існуючий. Крім того, в ЄС добре знають, що створений при президенті Національний антикорупційний комітет не діє. Якщо активно працювати, ці проблеми можна усунути за 2-3 місяці, встигнувши до саміту "Україна-ЄС", – цитує "Комерсант" Сушка.

Однак якщо навіть Київ зуміє вирішити ці проблеми, Україна в ході саміту 2013 року не зможе заявити про офіційне завершення першої стадії ПДВЛ (плану дій щодо візової лібералізації). Причиною цього є тривала процедура перевірки і затвердження прогресу, досягнутого країнами-сусідами ЄС. Європейська оціночна місія приїде в Україну не раніше весни, підготовка її висновків та їх затвердження Єврокомісією (ЄК) займає ще 2-3 місяці, а потім деякий час піде на узгодження рішення ЄК країнами-членами ЄС, зазначає експерт.

Є, врешті-решт, ще один момент, не пов’язаний з великою політикою. Вимоги Євросоюзу поширюються лише на закордонні паспорти. Які внутрішні посвідчення особи мають українці, – до цього Європі абсолютно байдуже. Проте прикриття Євросоюзом – найпопулярніший аргумент в середовищі прихильників біометрики.

"Це вимога Євросоюзу, щоб лібералізувати безвізовий режим. У багатьох країнах для ідентифікації використовують відбитки пальців, у Саудівській Аравії – знімок сітчатки ока. Це захист від нелегальних мігрантів, від осіб, яким заборонено в’їзд до країни. Якщо у громадянина в електронному вигляді будуть всі дані, це спростить його контакти з іншими країнами. Світ намагається контролювати процеси пересування", – говорить в інтерв’ю "Обозревателю" Володимир Олійник.

"Ми ж хочемо більшого комфорту? Хочемо швидше пересуватися, не стояти в чергах? Для цього й потрібно розвиватися так, як розвивається світ", – додає він. На уточнююче запитання "Обоза", як же бути тим громадянам, яких розробники закону милостиво звільнили від необхідності міняти старі паспорти на біометричні, депутат відповідає наступним чином:

"Президент вирішив проблему, пов’язану з особами, котрі з релігійних мотивів не хочуть мати біометричні паспорти: їм дозволено використання документів старого зразку. Але у них, вочевидь, виникатимуть проблеми з перетинанням кордонів країн Євросоюзу. Тут вони мають обирати: потрібна їм Європа чи не потрібна. Якщо не потрібна – нема питань".

P.S.

Ось таке ієзуїтство. Не хочеш оформлювати нові документи, які нав’язує держава, не оформлюй. Діло твоє. Але "повноцінним" громадянином тобі при цьому вже не бути. Ані в Європі, ані – схоже на те – у рідній неньці-Україні, де, до речі, навіть квитки на потяг з 1 січня 2013 року продаватимуть лише при наявності паспорту. Й навряд чи при цьому питатимуть про релігійні уподобання та інші світоглядні речі.

Словом, клопіт з біометричними паспортами тільки починається. Вже зараз очевидно, що ця штука є дорогою, напевно, не надто потрібною (принаймні, лобісти "біометрики"у її життєвій необхідності не переконали) і аж ніяк не вмотивованою Європою. І це якщо залишити в стороні сумнів №1 і сумнів №2, тобто доцільність накопичення конфіденційної інформації в руках приватної фірми.

Проте наш огляд був би неповним без синопсису європейського досвіду. Як, власне, вирішена аналогічна проблема там? Про це читайте в окремій публікації.