Вимоги Майдану: говорили-балакали…

Прийнято говорити, що революцію роблять романтики, а її плодами користуються прагматики. Біда України – у катастрофічному браку прагматиків. Увесь запал та драйв Майдану його вожді поки що не конвертували у будь-що більш або менш конкретне. А революції між тим йде вже п’ятий тиждень.

Можливо, мають рацію експерти-скептики, котрі стверджують, що у жодного опозиційного лідера немає насправді бажання вигравати у цій війні. Бо перемога означатиме необхідність звільнення Тимошенко. А звільнення Тимошенко означатиме для Яценюка, Кличка та Тягнибока поразку на президентських виборах. Отож, якщо спростити це рівняння, перемога = поразка. Парадоксально, але типово для української політики.

Але ми зараз говоримо навіть не про це. Глибинні мотиви згаданої трійки, її фобії та сподівання – тема для окремої розмови. Поки що "Обозреватель" підсумував всі вимоги Євромайдану, які звучали за весь час його існування – тобто з 20-х чисел листопада і дотепер. До переліку пропозицій ми додали також можливі шляхи їх втілення у життя. У нас вийшла наступна таблиця:

А тепер – трохи коментарів. З усього заявленого окремо хотілося б зупинитися на трьох вимогах: відставка уряду, відставка президента та дострокові парламентські вибори. Відставка Януковича виглядає цілковитою утопією. Якщо опозиції не вдається зібрати бодай просту більшість голосів (226), де їй мріяти про більшість конституційну (300), а тим паче про контроль над 338 голосами (три чверті від складу Верховної Ради)?

Читайте: Сергей Гайдай: Оппозиции Майдан невыгоден. Ему нужно соответствовать

Дострокові президентські вибори, згідно з Конституцією України (стаття 108) можливі також в разі смерті очільника держави або неможливості виконання ним своїх обов’язків. Ці варіанти ми не розглядаємо, що ж стосується добровільної відставки президента, то один-єдиний раз подібний акт в історії України дійсно мав місце.

Мова про "звільнення за власним бажанням" Леоніда Кравчука. Відповідаючи на запитання "Обозревателя", яким чином опозиція збирається імплементувати плани, озвучені на Майдані, "батьківщиновець" Олександр Чорноволенко згадав першого президента України:

"Все залежить від того, як розвиватиметься ситуація в Україні. Згадайте 1993 рік. В результаті кризи, яка виникла у зв’язку з підписанням Масандрівських угод, відбулися дострокові президентські вибори, котрі мали б пройти у 1996-му. Але Кравчук, пробувши президентом лише два з чимось роки, подав у відставку. Зараз така ситуація також цілком можлива", - сказав він.

Власне кажучи, така як у 1993 році ситуація не можлива зовсім. Масандрівські угоди, про які говорить Чорноволенко, торкались того формату існування в Україні Чорноморського флоту, про який домовились Кравчук і Єльцин. Йшлося про передачу ЧФ у власність Росії – з наступною компенсацією його вартості.

Читайте: Руслану допрашивали в ГПУ пять часов

17 років по тому Віктор Янукович підписав у Харкові власні "Масандрівські угоди", які також викликали протест у опозиції і неприйняття у суспільстві. Одначе це не надихнуло президента на відставку. Вразливість Януковича та Кравчука, як і подібність ситуації 1993 та 2013 року, не можна навіть порівнювати.

Одним словом, чекати, що в один прекрасний момент Янукович перетвориться на Кравчука зразка 1993 року – політично наївно. З точки ж зору тактики, це ніякий не план, це повна відсутність плану.

Тепер, коли ми розібрались з президентськими виборами, перейдемо до парламентських. Був і єдиний в історії новітньої України прецедент, коли Верховну Раду у добровільно-примусовому порядку відправили у відставку. Це сталося у 2007-му, коли парламентська більшість, створена Партією регіонів, СПУ та Компартією, почала розростатися до загрозливих розмірів.

Перебіжчики всіх мастей ризикували "наростити" коаліції цих трьох фракцій неабиякі м’язи, а відтак президент Ющенко забив тривогу. Він оголосив перевибори, але його указ проігнорував і парламент, і Кабінет міністрів. Рада продовжувала засідати, а президент не визнав плодів її законотворчості.

Щоб переломити ситуацію, опозиція під егідою Тимошенко та фракції "Батьківщина" склала 150 мандатів. Адже згідно 82-ї статті Конституції Верховна Рада є повноважною, якщо наявні бодай дві третини від її конституційного складу. Нині про добровільну відмову від мандатів ніхто з опозиціонерів навіть і не згадує. Хоча це – один з ймовірних шляхів, які можуть привести до дострокових парламентських виборів.

Читайте: Евродепутаты опровергли заявление Фюле о прекращении переговоров с Украиной

Як і у випадку з Януковичем та Кравчуком, ситуація 2007 року докорінно відрізняється від того, що ми маємо зараз. По-перше, у 2007-му опозиція тільки виграла від "перезавантаження" парламенту: вона збільшила кількість своїх "багнетів" (на відміну від провладних фракцій, одна з котрих – СПУ – взагалі більше не потрапила до Ради).

Нині такого може й не статися. А за рік до проведення президентських виборів опозиціонери не стануть ризикувати становищем у парламенті.

Крім того, у 2007-му опозиція мала єдиного і дуже потужного лідера – Юлію Тимошенко. Нині її роль розпорошена між трьома політиками, кожен з яких програє ЮВТ як у плані харизми, так і в плані рішучості, хитрості, здатності ризикувати або – навпаки – домовлятися чи шукати обхідні шляхи.

Іншим способом відправити Верховну Раду у відставку є тримання її у неробочому стані протягом 30 днів (ст. 90 Конституції України). На перший погляд, опозиціонери пристали нині на такий варіант, блокуючи трибуну і заважаючи Раді працювати. Одначе обіцянка опозиційних лідерів розблокувати трибуну задля прийняття бюджету ламає усю цю гру.

Відтак ми повертаємось до того, про що вже говорили вище: насправді вожді опозиції не мають наміру ні на йоту поступатися владою. Зокрема, й владою, яку дає їм депутатський мандат.

Читайте: Оппозиция готова разблокировать Раду для принятия Госбюджета-2014

І, нарешті, з приводу відставки уряду Миколи Азарова. Теоретично це єдиний пункт, згуртувавши довкола якого зусилля, опозиція могла б досягти перемоги. Але – традиційний камінь спотикання – опозиція не має більшості у парламенті. Отож, дефіцит голосів у власному середовищі слід перекривати за рахунок "навернення" депутатів із більшості або з числа позафракційних.

З комуністами опозиція домовлятися не збирається, заявив "Обозревателю" все той же Чорноволенко. "Домовитися з ними неможливо, домовлятися треба з тією частиною Партії регіонів, якій наш прем’єр так само дуже сильно набрид. Робота в цьому напрямку йде, бо сам Азаров дуже сильно старається дістати не тільки чужих, а й своїх".

Опозиція вже має 209 голосів за відставку Азарова, похвалився в кулуарах Ради лідер "Батьківщини" Арсеній Яценюк. Це, звісно, дуже добре, проте будь-яка цифра, окрім цифри "226", є недостатньою для реалізації цього наміру.

Окрім того, є ще один момент. Як слушно нагадав "Обозревателю" депутат від "Батьківщини" Сергій Сас, згідно ст. 87 Конституції України, лише один раз протягом сесії парламент може розглядати питання про недовіру уряду. Такий шанс було упущено не далі як два тижні тому – на той момент опозиція не мала навіть 209 голосів. "Нічого страшного, у нас же ще є лютий", - обнадіяв Сас, маючи на увазі наступну сесію.

Про те, що після бійки пізно махати кулаками, "Обозу" нагадав і "регіонал" Юрій Мірошниченко. "Ми вже розглядали це питання, і навряд чи його вийде протягнути вдруге. Зараз опозиція хоче, аби парламент розглянув постанову, з якою ми звертаємось до президента, аби той розглянув питання щодо доцільності перебування на своїх посадах ряду міністрів, зокрема й прем’єра. Вони можуть винести свою постанову на голосування, але я не бачу перспектив її прийняття", - відзначив він.

Таким чином Мірошниченко прокоментував намір Володимира Яворівського ("Батьківщина") вдруге актуалізувати недовіру уряду. Між тим колега Яворівського Ксенія Ляпіна не вважає, що на цій сесії всі шанси вказати Азарову на двері втрачено остаточно.

Читайте: Генпрокурор готов отчитаться в Раде за разгон Евромайдана

"Так, є така регламентна норма (щодо того, аби розглядати відставку уряду лише раз протягом сесії. - Ред.), але ми вже неодноразово міняли Регламент на догоду провладним фракціям. Можна зробити це і зараз, якщо у суспільстві виникла криза", - сказала вона в інтерв’ю "Обозревателю". До того ж, нагадує вона, є норма про звернення до президента, який може відправити уряд у відставку у будь-який момент.

А далі Ляпіна, розвиваючи свою думку, взагалі завела розмову про неправочинність Кабміну як органу влади, обраного у відповідності до Конституції, чия легітимність також викликає сумнів. Тут, звісно, пані Ксенія мала на увазі чехарду з Основним законом, яка виникла після ухвалення політреформи 2004 року.

Проте "зазіхати" ще й на Конституцію опозиціонерам однозначно не варто. Дай їм бог впоратись бодай з одним завданням і відправити у відставку Кабмін. Одначе до лютого ще далеко, а у грудні їм бракує голосів. І все б нічого, якби не Майдан, котрий поки ще вірить лідерам опозиції.

А вони, тримаючись за депутатський мандат і поки що вельми примарне (для кожного з них) президентське крісло, навіть не розуміють, що ця віра – найдорожче з усього, що є в них на сьогоднішній день…