Льовочкін готується в прем’єри
Сергій Льовочкін не лише зберіг свою провідну роль "сірого кардинала української політики", але й навіть, здається, покращив свої позиції. Зокрема, є всі підстави стверджувати, що саме він доклався до правок знаменитого закону про люстрацію (чи точніше – Закону "Про очищення влади", як він офіційно називається).
Нині всі радіють ухваленню отого закону про люстрацію, але читало його значно менше громадян, ніж "Доктора Живаго" в буремні часи застою. Депутати у першому читанні проголосували за один варіант закону, відправили його на доопрацювання, але жоден опитаний мною народний обранець не знає, який проект він підтримав у остаточній редакції. Не було роздано ні порівняльних таблиць, ні остаточного тексту. Як і 16 січня, парламентарі голосували "на віру". І то вже питання іншого журналістського тексту, що змінилося в парламенті за цей час з точки зору дотримання процедури, і чи можна в другому читанні голосувати за проект, який геть-зовсім відрізняється від того прототипу, що подавався на перше читання…
Зараз хочеться поговорити про інше. В ухваленому "насліпо" законі, який днями таки вдалося потримати в руках, прописана дірка для вищих посадовців країни, котрі можуть обійти люстрацію. Ця норма прописана так: заборона займати високі державні посаді не поширюється на осіб, котрі займали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням". На перший погляд, дивний пасаж: тобто, якщо хтось із чиновників вирішив раніше подати у відставку через незгоду з курсом Віктора Януковича, то він все рівно потрапляє під люстрацію в статусі посібника режиму. А ті "пасажири" "Титаніку", котрі досиділи до останнього і втекли лише в період Майдану, отримують індульгенцію.
Аби зрозуміти мотивацію авторів цієї норми, достатньо проаналізувати, кому це вигідно.
Хто із "великих" подавав у відставку в цей період? Сергій Льовочкін, глава адміністрації Віктора Януковича. Тут саме принагідно згадується, що Сергій Володимирович контролює у парламенті дві депутатські групи, а у ВР наступного скликання, дасть Бог, контролюватиме загалом три-чотири фракції. З його амбіціями, а також з контрольним пакетом голосів у ВР Льовочкіну сам раз претендувати на посаду прем’єр-міністра. У депутати він може і не пройти, та й спікерське крісло вже підігнано, судячи з усього, під сідалище Олега Ляшка, а от прем’єрство – саме враз.
Можна говорити про "збіг обставин" при написанні закону про люстрацію. Але якби автором цієї норми був би хтось інший, а не Сергій Льовочкін, то він би поширив індульгенцію на люстрацію й на інших добровільних відставників.
Тому пропоную всім хором чекати очищення влади. Коли морок ілюзій розвіється, ми побачимо "нові" обличчя. Але на той момент провідні ток-шоу вже переконають країну, що то дійсно так.