Третя світова. Російський вимір

Кремлівський план утворення на теренах України сірої зони - спроба відродити імперію. Саме з такою метою і має бути створена "Новоросія" - база для завершення будівництва самодостатнього і конкурентного ВПК, без якого неможливе здійснення великодержавних мрій Путіна.

Нинішня кремлівська еліта любить і ненавидить лише через матеріальні речі. Окупація Криму і розв'язання Росією війни на Сході України має чітке цінове підґрунтя. Скільки б вони не говорили про "рускій мір", духовність і третій шлях, все зводиться до звичайної доданої вартості. У цьому випадку мова йде про примноження Росією земель коштом української території та зведення чіткої мілітарної потуги, яка користатиметься вже збудованими і апробованими попередньою співпрацею підприємствами. Кремль планує силове захоплення підприємств українського ВПК. Під будь-яке захоплення, тобто загарбання, можна підігнати ідеологічний базис і надбудову, але від цього суть питання не змінюється, лише поняття "загарбник" набуває конкретнішого змісту.

Попервах Росія намагалася дестабілізувати ситуацію на південному сході України. Точки дестабілізації дивним чином співпадали із розташуванням об'єктів ВПК. Там за дуже схожими сценаріями створювалися передумови для легітимізації анексії цих регіонів. Особливе занепокоєння викликає те, що зосередженням важливих для Кремля об'єктів є, передовсім, Київ.

Поки що бойові дії, локалізовані неймовірними зусиллями української громади, точаться лише на Донбасі, але час від часу відбуваються диверсійно-терористичні атаки і в решті південно-східних областей. Власне, Донеччина та Луганщина не є предметом особливого зацікавлення Путіна. Війна на Сході йому потрібна з інших причин. Ослаблювати через постійне кровопролиття Україну, вбивати клин між її частинами та - головне - торувати шлях до тих регіонів, де розміщені стратегічно важливі об’єкти.

Ще у травні цього року на тлі подій в Україні російський уряд повідомляв, що планує звернутися до українського з пропозицією конвертувати борги за газ у право власності на частку підприємств українського ВПК. Отже, потреба Росії в українському ВПК не підлягає жодним сумнівам.

У 2013 році Росія вперше за 10 років виділила на армію більший відсоток ВВП, ніж США. Арсенали наростили близькосхідні держави, а також Китай і африканські країни. Серед західних країн тенденція зворотня - оборонні витрати США і країн Європи знизилися.

Однак, незважаючи на те, що Росія витрачає все більше ресурсів на оборону, вона, як і раніше, значно відстає від США в абсолютному вираженні (мова про витрачені кошти, а не про відсоток від ВВП). У 2013-му Америка витратила $ 640 млрд. У 2014-му Москва планує витратити $ 705 млрд і замінити 70% військової техніки до 2020 року. Намагання самоствердитись за рахунок гонитви озброєнь є характерним для країн з авторитарним режимом, до яких належить Росія.

Після падіння режиму Януковича Москва почала інтенсивно демонструвати роздратування імовірним зближенням України із НАТО. Підстав, насправді, для цього не було жодних. Навпаки, Порошенком проголошуються однозначно антинатовські гасла, але Росія продовжує цим активно перейматися. Хоча існує версія, згідно з якою Росія планувала анексію української суверенної території із подальшим утворенням "Новоросії" задовго до революції, і перейшла б до реалізації свого плану незалежно від того, лишився би Янукович при владі чи ні.

Цілком імовірно, що апетити РФ сягають далі України, і що Москва готується до третьої світової війни. На це вказують обсяг і характер замовлень для військово-промислового комплексу. У цьому контексті Україна може цікавити Росію ще й як величезний мобілізаційний резерв живої сили. Але значно імовірнішим від людського є фактор промисловий.

Про підготовку до великої війни свідчить і те, що у грудні 2013-го, коли Революція гідності вже була в розпалі, до України прибув віце-прем'єр уряду РФ Дмитро Рогозін і проінспектував цілу низку об’єктів української оборонки. Зокрема, особливий інтерес у нього викликали підприємства, пов'язані з ракетно-космічною сферою, – дніпропетровське Державне підприємство (ДП) "Південний машинобудівний завод" ім. А.М. Макарова ("Південмаш") та ДП"Конструкторське бюро Південне" ім. М.К. Янгеля.

Рогозін не обійшов увагою і українське суднобудування – миколаївський "Чорноморський суднобудівний завод" (будівництво великих кораблів) і ДП Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря-Машпроект" (силові установки для бойових кораблів).

Інспекції Рогозіна піддалися і запорізькі авіамоторні концерни – КБ "Івченко-Прогрес" і "Мотор Січ", а також перлина українського авіабудування – київське ДП "Антонов". Там Рогозін обговорив проблему кооперації у виробництві літаків Ан-148/Ан-158 і графік спільних робіт за програмою військово-транспортного літака Ан-70, підняв і питання про відновлення серійного виробництва Ан-124-100 "Руслан".

Читайте: "Выключить" Россию можно за час

У грудні 2013-го Рогозін прибув з пропозицією розмістити на підприємствах ВПК України до 10 відсотків російського держоборонзамовлення. Пізніше очікувалось, що ця частка зросте до 40%. На розвиток оборонки Рогозін привіз Януковичу кредит у розмірі 15 млрд доларів. При цьому сам Рогозін відверто визнав: "Наші КБ зараз перевантажені роботою. Ми навіть не встигаємо робити те, що замовляє Міноборони".

Читайте: Дефолт России или новый мировой порядок?

Однак після повалення Януковича попередній план Росії зазнав коректив. Тепер вже не йдеться про те, аби передати українським оборонним підприємствам 40% замовлень, чи, тим паче, про збереження існуючих поставок до РФ продукції української оборонки. Мова йде про перебрання у 100% власність усього українського ВПК. Найоптимальніший спосіб, на думку Кремля, як це здійснити - захопити підприємства. Створити "Новоросію", а тоді вже вона зможе слугувати майданчиком для підготовки імовірної інвазії на Європу.

Для втамування імперських амбіцій Путіна вже недостатньо потужностей РФ. Для розбудови сучасної армії без українських військових підприємств Кремлю не обійтися. Імпортозаміщення продукції, якої буде бракувати оборонці після запровадження Європою санкцій, Росія планує робити на основі вже об'єднаного ВПК. Саме через це розгорнуті бойові дії на Донбасі, саме через це створені там пладцдарми ДНР і ЛНР. Найнеобхідніші для російського ВПК частини України будуть атакуватися саме звідти. Кремлівський план утворення на теренах України сірої зони - спроба відродити імперію. Саме з такою метою і має бути створена "Новоросія" - база для завершення будівництва самодостатнього і конкурентного ВПК, без якого неможливе здійснення великодержавних мрій Путіна.

Тому лише на перший погляд Україна боронить лише територіальну цілісність і власну державність. Насправді Україна вже вкотре рятує Західну цивілізацію від Орди. І саме тому Україна має бути підтримана цивілізованим світом не лише добрим словом. Бо як колись жартував Ірвін Корі:"Добрим словом і пістолетом, ви можете досягнути значно більшого, ніж лише одним добрим словом".

Читайте: Силы АТО сузили кольцо вокруг террористов

Регіон України

Об'єкти українського ВПК, які цікавлять Росію

Запоріжжя. Регіон, який безпосередньо межує із охопленим війною Донбасом. Ще на початку липня у місто Пологи (Запорізька область) увійшло до 40 одиниць бойової техніки сепаратистів. Ресурс СБУ попереджав про можливість "сепаратистських заколотів" на Запоріжжі у серпні цього року

Мотор Січ. На двигунах цього підприємства літають всі можливі модифікації гелікоптерів: Мі-8, Мі-171, Мі-24, Мі-35, Мі-26, Мі-28, Ка-27, Ка-29, Ка-32, Ка-50, Ка-52 . Частина цих двигунів виробляється (або збирається з комплектуючих) в Росії, але лише незначна частина. Російська армія розраховує у дуже стислі терміни отримати понад 1000 нових ударних вертольотів (без транспортних), а це вже не менше 3000 двигунів - по два основних на кожен вертоліт і щонайменше один запасний. Російський виробник з настільки масштабним випуском нового двигуна впоратися не в стані. Також у складі ВПС Росії не менше 90 навчально-тренувальних літаків L-39 Albatros, двигуни до яких теж робить "Мотор Січ". Крім того, саме "Мотор Січ" є основним виробником різного роду авіаційних допоміжних двигунів - для подачі повітря, електроживлення бортової мережі літаків, обігріву салонів вертольотів і літаків, запуску їх основних двигунів. Навіть авіазагін Президента Росії - спеціальний льотний загін "Росія" Управління справами президента (УДП) - виявився залежним від українського авіапрому. У 2012-2013 рр.. воронезький авіазавод побудував за контрактом з УДП два літаки Ан-148-100Е із українських комплектуючих. Для цих літаків також додатково замовили ще два двигуни Д-436-148 на запорізькому заводі "Мотор Січ".

ДП "Івченко-Прогрес". Свого часу Росія виношувала план щодо об’єднання в одне СП промислових об’єктів Об'єднаної двигунобудівної корпорації РФ та ДП "Івченко-Прогрес" й концерну "Антонова". Не так давно запорізьке ДП "Івченко-Прогрес" отримало з Росії технічне завдання на створення авіадвигуна, потужнішого ніж АІ-222-25, яким оснащується навчально-бойовий літак Як-130. Оскільки, як повідомляло інформаційне агентство "Інтерфакс-АВН", запланований до створення в Росії легкий ударний літак на базі навчально-бойового літака Як-130 вимагає авіадвигуна підвищеної тяги. Власне ж Як-130 оснащений двигуном АІ-222-25, розробленим спеціально під цю машину тим же "Івченко-Прогрес", а випускає його запорізький "Мотор Січ"

Дніпропетровськ.

Нечисленні спроби в березні розгойдати ситуацію наразилися на відсіч. Хвиля сепаратизму, що загрожувала захлиснути смугу від Харкова до Одеси, розбилася на кордоні Дніпропетровської області. Але все таки не варто забувати про те, що й цей регіон межує з Донбасом.

ДКБ "Південне" і ВО "Південмаш". "Південмаш" потрібен Росії з огляду на кооперацію в області обслуговування міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) старого покоління (радянського виробництва), які донині є складовими основи ракетно-ядерної потужності Росії. Зокрема, за знаменитою "Сатаною" фахівці "Південного" і "Південмашу" й досі здійснюють гарантійний авторський нагляд. Запчастини для МБР старого покоління також постачає "Південмаш".

Не секрет, що російська програма ядерного переозброєння дуже серйозно провисає: ракети в шахтах старіють, й неможливо нескінченно продовжувати термін експлуатації "Сатани", а твердопаливні РС-24 "Ярс" і особливо "Тополь-М" не є "Сатані" заміною – вони кардинально поступаються своєму попереднику за потужністю і максимальною дальністю доставки вантажу. З ракетами для підводних човнів справи ще гірші – та ж "Булава", як відомо, все ніяк не полетить (двох конструкторів ракети вже визнали винними у державній зраді й посадили до в'язниці), тож нові ракетоносці фактично беззбройні. Росія не зможе обійтися у створенні нових важких МБР без українських ДКБ "Південне" і ВО "Південмаш".

Харків. Харків відомий показовими виступами сепаратистів. Саме там вони в квітні цього року анонсували приїзд до міста Яунковича і його готовність очолити боротьбу. Сам по собі неспокійний регіон, Харків, до того ж, межує з Донеччиною та Росією. Після повернення Кернеса почастішали прояви солідарності з ЛНР і ДНР

Завод "Хартрон". Як і київський "Арсенал", харківський "Хартрон" орієнтований на космічну галузь. Якщо конкретніше, то "Хартрон" виробляє програмне і технічне забезпечення систем керування в галузі авіації і космосу. Засноване у 1959 році, підприємство входило в трійку провідних фірм, що створювали системи керування для ракетно-космічної техніки (у тому числі для міжконтинентальних балістичних ракет SS-18 i SS-19). Одне з дочірніх підприємств – "Хартрон-Аркос" активно бере участь в українських, російських і міжнародних космічних проектах. Серед продукції "Хартрона": ракети "Енергія", "Циклон", "Циклон-4", "СС-7", "СС-8", "СС-15", "СС-18", "СС-19", орбітальні модулі "Квант-1", "Квант-2", "Кристал", "Природа", "Спектр", біля 150 супутників серії "Космос". Але це ще не все. Крім продукції, орієнтованої на космічну галузь, котра не має аналогів в Росії, "Хартрон" з його чисельними філіями та відгалуженнями створює апаратура для модернізації АСУ ТП теплових електростанцій та об'єктів транспорту нафти і газу. А також розробляє мікропроцесорні системи управління енергооб'єктами, аеродромні комплекси керування повітряним рухом, прилади автоматики для залізничного транспорту та інших галузей. Про те, наскільки "Хартрон" є бажаною здобиччю для РФ, свідчать і події в Харкові та області.

Миколаїв. В Миколаєві мали місце сепаратистські мітинги, хоча вони й не були настільки масовими та тяжкими за наслідками, як на сусідній Одещині. Очевидно, що до миколаївських підприємств Путін підбирався із Одеси, де йшли справжні бої між прихильниками єдиної України та терористами

Три суднобудівні заводи. Згідно із затвердженою РФ програмою військового суднобудування, до кінця 2020 року ВМФ Росії повинен отримати 24 субмарини та 54 надводних корабля різних класів. Загальний обсяг асигнувань на реалізацію держпрограми озброєнь 2011-2020 років в частині Військово-морського флоту - п'ять трильйонів рублів (близько 166 млрд доларів), однак РФ не може впоратися із цим завданням. Програма військового суднобудування на межі зриву, про що у 2013-му прямо заявляв і віце-прем'єр Дмитро Рогозін. Якраз після цього зізнання влада РФ й почала проявляти інтерес до миколаївських українських суднобудівних заводів. Є ще одна причина зацікавлення в Миколаєві: найголовніша перевага українських суднобудівників перед російськими - здатність будувати великі судна дедвейтом до 180 тис. тонн. Росія цього не вміє.

"Зоря" – "Машпроект". Це найбільший в СНД розробник і виробник суднових газотурбінних двигунів (ГТД) для військових кораблів. Двигунами від "Зоря" - "Машпроект" оснащуються і багато кораблів російського ВМФ (фрегати та есмінці). У Росії виробництво таких газових турбін налагодити так і не змогли, й саме тому планувалося, що 31 (з 54 запланованих) новий надводний корабель ВМФ Росії повинен бути оснащений українськими двигунами.

Київ. Ситуацію в Києві дуже тяжко описати кількома словами. Звісно, що колиска революції не допускає прямих проявів сепаратизму, а проте в червні була спроба проведення "хресного ходу за руській мір". Кілька сотень учасників ходи вкинули в інформпростір заяву про "Київську народну республіку". Поки це все видається несерйозним, але заперечувати роботу у Києві агентів ФСБ не варто.

Концерн "Антонов". Київ цікавить Росію розвиненим літакобудуванням. Особливий інтерес у військових РФ – до виробництва Ан-70 і Ан-124: російський Іл-76 і його модифікаціі цю нішу не закривають, нічого ж подібного тому, що конструюють "антонівці", у авіаконцернів РФ немає і не передбачається.

Завод "Артем". Київський концерн "Артем" випускає ракети класу повітря-повітря середньої дальності Р-27 (ЕР1, Р1, ЕТ1, Т1) для літаків МіГ-29, Су-27, Су-33, Су-34 , Су-35. На цей момент "Артем" – єдиний на пострадянському просторі виробник ракет такого класу для цих машин. У київському ЦКБ "Арсенал" розроблені інфрачервоні (ІЧ) головки самонаведення (ДБН) для ракет Р-60, Р-60М, Р-73 ближнього повітряного бою. В активі "Арсеналу" авіаційні прицільні системи (для автоматичного вирішення завдань прицілювання кулеметно-гарматного озброєння і прицільного бомбометання), що встановлювалися на літаки "МІГ". Там само виготовляється нашоломна система цілевказівки (НСЦ) "Щ-3УМ-11" – використовується пілотами на літаках типу Су-27, МіГ-29. Ще український авіапром виробляє парашутно-гальмівні системи – для Су-24, Су-27, МіГ-29, гідро-та інших приводів авіасистем – для Як-130, Ка-52, Мі-24, Мі-28, Мі-8/17, МіГ-27, МіГ-29, Су-27, Су-30, Су-34, Су-35, Ту-95, Ту-160.

Завод "Арсенал". Після розпаду СРСР третина всієї радянської космічної промисловості залишилася на території України. І по цей день в Україні виробляють елементи систем управління для ракет-носіїв "Протон", "Союз", "Космос", для "Міжнародної космічної станції". Відомо, що всі старти ракет-носіїв для космічних кораблів, здійснені з космодромів "Байконур", Плесецьк і Капустін Яр, забезпечуються апаратурою початкової орієнтації київського ЦКБ "Арсенал".