Столиця Тунісу – Туніс

В багатоликому арабському світі коштовною перлиною сяє зірка Тунісу. На сході казкового Магріба, як здавна називають арабські країни Північної Африки між Лівією й Алжиром, невеликою смужкою від пустелі Сахари до Середземного моря протягнулася ця країна. Саме колись в Тунісі знаходився центр великої карфагенської держави, що був суперником грізного Риму. Навіть ті, хто не дуже полюбляли вивчати в школі історію, згадають, що „Карфаген має бути зруйнований”. Римляни зруйнували Карфаген, але потім, відбудували, і зробили на п’ять століть головним містом римської Африки. Безперечно, цікавим є той факт, що саме за назвою одного з берберських племен території сучасного Тунісу в давнину дали назву Африка, а вже пізніше так охрестили увесь континент.

Коли ви підлітаєте до Туніса на літаку – перше враження від цього міста буде у вас незвичайним. Ви відразу ж побачите жовтувато-коричневі стрімчаки Карфагена, пагорби Бірси і Сіді Бу, а туманний півострів Кап Бон нібито простягатиме до вас свої „руки” на зустріч. За ними виднітиметься  Бу Корнін, і берегова лінія плавно переходитиме у ближній пригород Тунісу, так звані „Білі бурнуси Пророка”. І якщо ваш переліт відбуватиметься у ясний день, то ви зможете побачити озера, котрі розташовані за Бізертою, скалистий мис Раф-Раф і скелястий острів Пілао, загадкову лагуну Гар ель-Мельх і, нарешті мілководне озеро Туніс, розсічене величезною греблею і каналом.  

Столиця Тунісу – також Туніс – незвичайно жваве місто, у якому є всі чудеса цивілізованого світу: сучасні автостради, недавно закінчене „легке метро” (наземне), шикарні готелі, ресторани та пляжі, сучасні стадіони і чудові музеї, університет, котрий за своїм віком суперничає з Оксфордським, зоопарк і багато-багато чого іншого. Сьогодні населення міста перевищує мільйон чоловік.

А от центр Тунісу – це середньовічне місто з вузькими вулицями, мечетями, ринками і магазинами. Вулиці Тунісу споконвічно були дуже вузькими, що пояснюється міркуваннями обороноздатності, з тих же міркувань у будинках ставили подвійні двері, котрі збереглися подекуди і дотепер. Будинки  будували, як правило, з каменю або глиняної цегли, а потім їх білили (до речі, і зараз нерідко в Тунісі будують будинки із цих матеріалів). Двері, пофарбовані в блакитний, зелений або вохристо-коричневий колір, прикрашали вигадливим різьбленням. Над дверима розташовувалося машрабіа – „сліпе вікно”, через яке жінки-мусульманки могли бачити, що робиться на вулиці, залишаючись невидимими через залізні або дерев'яні жалюзі. „Дзвінки” виготовлялися у вигляді жіночої руки (щаслива рука Фатіми), якою треба було стукати у двері.

Навколо середньовічного міста – Медіни – французька адміністрація з кінця XIX століття розпочала будувати нові квартали, що в остаточному підсумку й додало столиці вигляд сучасного європейського міста. Мечеть Оліви - духовний центр Медіни. Перший камінь в основу мечеті було закладено у 732 році.  Загалом, зблизька Туніс не тільки біле, але й дуже зелене місто. Всюди численні квітники, клумби, сквери. Коли між деревами б'є фонтан, створюється враження, що ви бродите по казковому місту з „Тисячі й однієї ночі”.

Численні ринки (сук), котрі місцями зазнали реставрації, в основному зберігають свій первісний вигляд, котрий не змінювався останні сім століть. Сук ель-Аттарін (ринок парфумерії) XIII століття, мабуть, найбільш екзотичний квартал Медіни. Квартал переповнений  магазинчиками, що торгують вишуканими „пахощами”, немислимими посудинами для них, різноманітними травами та витяжками із них для приготування цих запашних „пахощів”.

Відразу ж впадає в очі, що на вулицях майже немає реклами. Чоловіки потягують кальян за столиками кафе, жінки жваво обговорюють свої покупки по дорозі додому. Прекрасна половина в Тунісі рідко носить паранджу й взагалі налаштована дуже по-європейському.  Конституція країни гарантує їй рівні права із чоловіками, полігамія заборонена, і у випадку розлучення чоловік зобов'язаний до кінця життя віддавати колишній дружині половину своїх доходів.

Засоби пересування тут не дорогі. Це рейсові автобуси, які можна зупиняти помахом руки, а також маленькі жовті таксі без лічильника.  Ціну потрібно обумовити з водієм заздалегідь, і якщо пасажирів четверо, то загальна сума ділиться на чотирьох, і це, так би мовити,  по-божеськи.

„Туніський Хрещатик” –  Авеню Хабіба Бургіби   - головна вулиця Тунісу, що перетинає східну частину нового міста між туніською бухтою і  Медіною. І хоча вулиця перевантажена транспортом, але, незважаючи на це, бульвар, що проходить по її середині, є улюбленим місцем зустрічей і прогулянок жителів столиці. Уздовж вулиці розташовані багатоповерхові будинки офісів і готелів, бутіки, кінотеатри і кав’ярні. Специфіка міського побуту Тунісу - численні кав'ярні і ресторани, де можна смачно й швидко попоїсти. Тут продають і соковиті кебаби, і шорбу, і курку з вареними огірками і пахучими коріннями, і, звичайно, знаменитий брик.

В Тунісі немає сенсу витрачатися на дорогий готель. Ми вирішили зупинитися у чотирьохзірковому Mercure El Mechtel Tunis. Якщо відверто, то кількість зірочок тут не зовсім відповідала європейським стандартам. Але великою перевагою було те, що ціна поселення у двохмісному номері не перевершувала 35 євро на одну особу, а сам готель знаходиться в всього у 3 кілометрах від старого міста. До речі, якщо басейн у вашому готелі не такий гарний, як той, що у готелі по сусідству, сміливо йдіть у той, що сподобався, і розташовуйтеся на будь-якому вільному місці. Європейців тут по дрібницях турбувати не стануть. Нарівні з постояльцями п'ятизіркових готелів ви зможете взяти участь у ранковій пробіжці, попірнати за призами або пограти у волейбол. Якщо ви вже насолодилися спогляданням „пожирателя вогню” і „володаря змій” або традиційними танцями із глечиком у своєму готелі, ніхто не заважає вам піти ввечері до сусіднього на лекцію „Про користь верблюжих ковдр” з безкоштовним джин-тоніком і лотереєю. У такий спосіб наш сусід по столику умудрився виграти дводенну поїздку по Сахарі на джипах. Причому, якщо того, хто виграв, не надто цікавить Сахара, приз можна взяти і грошима. Погодьтесь, 110 євро за годину – зовсім непоганий заробіток. Інша сусідка розжилася керамічним блюдом ручної роботи. Ті ж, кому не пощастило витягнути виграшний білетик, одержали по маленькому шкіряному верблюденяті.

На околиці міста розташований зелений масив парку „Бельведер”, де зібрані різноманітні представники африканської флори. Одна з визначних пам'яток парку - гігантські фікуси довжиною 20-25 метрів. В центрі „Бельведера” знаходиться  знаменита алебастрова альтанка Кубба - пам'ятник древньої арабської архітектури. І якщо ви дещо притомились і зголодніли після оглядин парку, вам тут запропонують із лотків вату із цукрової пудри, льодяники на паличках, цукерки, морозиво. Дуже екзотично і апетитно виглядають гірки плодів місцевого кактуса на візках торговців фруктами.

Ще що, на мою думку, варто обов’язково подивитися у Тунісі, – це Музей Бардо, котрий раніше був палацом беїв. Він розташований в 5 кілометрах від столиці. Побудували його між 1855-1882 роками. Сьогодні частина палацу перетворена на зал засідань парламенту, інша частина під музей. Музей знаменитий дуже коштовною і багатою колекцією древньої античної мозаїки, зібраної зі всього Тунісу, котрий, до речі, має багату римську спадщину. Колекція музею - одна із найкращих у світі: епоха Карфагена, пам'ятники візантійського і римського мистецтва, підводні знахідки з Махдії, зразки арабського мистецтва - музичні інструменти, зброя, килими, прикраси з різних куточків країни, монети, гравюри XV століття і багато чого іншого.

Перебуваючи в Тунісі, вже за кілька днів починаєш звикати до столиці і до її мешканців. На загал, тунісці гостинні, товариські  і привітні. Вони легко знайомляться з іноземцями, а біля туристичних об’єктів завжди чекають на вас місцеві гіди, котрі всього за кілька динарів готові провести для вас імпровізовану екскурсію. Так одного разу ми познайомилися зі студентом-старшокурсником місцевого університету Саїдом, який ненав’язливо запропонував свої послуги, і потім ще декілька разів проводив екскурсії вечірнім містом.

Так само Саїд був нашим гідом під час відвідин руїн древнього Карфагена, побачити які  вважає своїм обов'язком кожний турист. Але оглянути все не вдається практично нікому - занадто велику територію доведеться для цього обійти. До того, як стати центром незалежної держави, Карфаген належав фінікійцям. Від них залишилися порти, вулиці, міські споруди  й тисячі маленьких урн із попелом карфагенських первістків, яких вони приносили в жертву, щоб умилостивити своє головне божество Ваал. З цим жорстоким звичаєм покінчили римляни, котрі завоювали Карфаген і перетворили його на курортну зону. Вони залишили нащадкам руїни терм Антонінуса Піуса ( 117-161 рр. н. е.), амфітеатр на 50 тисяч глядачів і вілли з колонами, барельєфами, капітелями, мозаїкою, мармуровими погруддями й головами.

Старший брат Саїда, Мухамед, працює в одній із місцевих газет, саме він відкрив для нас Туніс кінематографічний. Так склалося, що якоюсь мірою,  сьогодні Туніс є африканською філією Голівуда. Американські кінематографісти облюбували ці місця за  фантастичні місячні пейзажі, печери берберів і величезні піщані кратери туніської Сахари. І  саме тут Джордж Лукас знімав  „Зоряні війни”, тому фанати знаменитої космічної епопеї, потрапивши на екскурсію в район Матмати, почувають себе майже що скайволкерами, що повернулися на рідну планету Татуїн. Втім, ніщо не заважає уявити себе в Сахарі Анжелікою, котра рятується від диких піратів-берберів. Французьку знімальну групу „Анжеліки й султана” приймав сам перший президент Тунісу Хабіб Бургіба, а роль султана виконав відомий туніський актор Алі Бен Айєд. Тут же проходили зйомки „Індіани Джонса” Спілберга, „Англійського пацієнта” Ентоні Мінгелла, „Піратів” Романа Поланскі, „Ісуса з Назарета” Тосканіні й багатьох інших. Крім того, кінозірки щороку в жовтні збираються в Карфагені - на Міжнародний кінофестиваль.

Тунісці обожнюють кіно і дуже пишаються своєю співвітчизницею, італійською акторкою Клаудією Кардиналі. У місті Тунісі, де вона народилася, місцеві жителі влаштовують екскурсії по місцях її дитинства: рідний дім, школа, церква, куди її привели до першого причастя. І, можливо, ніхто інший не сказав так поетично про Туніс, як сказала про свою батьківщину Клаудія Кардиналі: „Африка... це майже молитва. Саме молитву нагадують її безмовність, її заходи сонця, її небо, які здаються більш близькими, аніж у нас, тому, що зірки і місяць там – такі ясні, яскраві, чисті – і блискають сильніше”.

Віктор КАСПРУК, спеціально для "КИЯН"