Видео дня
Не дихайте мені над вухом!, 3 апреля 2006
Свобода слова – і це визначала й радянська влада – є однією з демократичних свобод, гарантованих тодішньою Конституцією СРСР і конституціями союзних республік, у тому числі й УРСР.
Радянська влада, як і ми, визнавала, що свобода слова визначає право вільно висловлювати, зокрема, в засобах масової інформації, свої думки, погляди і переконання з політичних, господарських, соціально-культурних та інших питань. Але далі йшло уточнення, яке зводило все сказане нанівець: використання демократичних свобод можливо лише в інтересах радянського народу і з метою зміцнення соціалістичного ладу.
В чому полягали інтереси народу, визначали партійні органи, яких ніхто не обирав, і, як згодом виявилося, вони ж добре посприяли не зміцненню, а руйнації соціалізму. Бо якби наші люди могли вільно висловлювати свої думки, погляди і переконання, якби за це нікого не запроторювали до в’язниць і психушок, народ вказав би владі на її помилки. І, хто знає, може б ми й жили за справжнього соціалізму – як у багатьох благополучних країнах, де при владі соціалісти.
Якось група київських журналістів обговорювала проблему створення чи громадського, чи суспільного телебачення. Всі погодилися, що без свободи слова не буде ні громадського, ні суспільного, ні будь-якого іншого телебачення. Я висловив свою точку зору: свободу слова у повному обсязі забезпечує частина третя статті 15-ї. Вона складається з двох слів: цензура заборонена.
І нічого більше не треба. Як сказав колись Олександр Твардовський: “Не стойте только над душой, над ухом не дышите”.
І тут починається компетенція головного редактора. Я підкреслюю: головного редактора, а не того, хто дає гроші на те чи інше видання.
Головний редактор, якщо він переймається якістю своєї газети чи каналу, не стоїть над душею і не дихає у вухо, але він може сказати журналістові: “Подивись на свій рейтинг – він неухильно падає, твої передачі ніхто не дивиться, вони нецікаві, шукай собі іншу роботу”. Або: “Ти, журналісте, збрехав. Ось факти, а ось те, що ти сказав”.
За нормами міжнародного права, будь-який політичний громадський діяч більше відкритий для критики, ніж ми з вами, прості люди. І якщо президент Сполучених Штатів заводить інтрижку на стороні або його неповнолітню доньку побачили в пивному пабі за кухлем пива, що законом заборонено, то засоби масової інформації в країнах, де свобода слова є конституційною нормою, можуть підняти галас. І нічого їм за це не буде.
За одним винятком: порядним людям гидко дивитися, як журналісти копирсаються в чужій білизні, неприємно чути, як смакують чужі таємниці і як безсоромно лізуть у приватне життя людини, нехай навіть і публічної.
Свобода слова має органічно поєднуватись із порядністю. Американці до цього не доросли. Нам до цього теж треба дорости, але спочатку давайте доростемо до вільного висловлювання своїх думок, поглядів та переконань. Надто багато різного народу стоїть над душею і дихає нам над вухом.
Володимир ЗАМАНСКИЙ, спеціально для "КИЯН"