Блог | "Нульовий формат” як шлях до подолання корупції: метод Макіавеллі по-українськи

Нова команда прийшла до влади в умовах економічного занепаду та колосальної корупції. Тож побудова ефективної антикорупційної системи – нагальне завдання, і відкладати нема куди – потрібно вживати заходів уже сьогодні.

Але те, що пропонують чинні законотворці, апріорі не працюватиме. Можливо, воно спрацює десь в іншому суспільстві, на людей із іншим менталітетом, життєвим досвідом та світосприйняттям, але не на українців. Використовувати міжнародний досвід – це добре, але не можна просто так брати і переносити чужі практики, нехай навіть дієві, в українську реальність.

Не можна нав’язувати українцям щось абсолютно не українське – воно тут не приживеться.

Так, одна із запропонованих реформ передбачає матеріальне заохочення громадянина за викриття корупції та наступне суворе покарання хабарника. “Посади сусіда – отримай гроші” – це щось геть невластиве українському генотипу. Українець може набити сусіду пику, поламати паркан, обдурити… але він не побіжить “стукати” на нього. У німців – звичайно, така практика чудово працює: один викинув недопалок у вікно, інший проїжджав повз будинок, побачив, зробив дзвінок до відповідної служби – і, задоволений, поїхав далі, міркуючи, куди витратить винагороду. І для них це нормально.

Читайте: "Свій хлопець" – свій для всіх, або чому Зеленський не робить рішучих кроків

Але не для українського народу, минуле якого пов’язане з безліччю репресій, безпідставних обвинувачень та покарань.

Мого діда репресували у 33-му році, бо він був ґаздою, а кляузу, як виявилось, написав на нього його двоюрідний брат, який потім повиносив із його хати чимало речей. Багато хто сидів за політичні погляди, зокрема за перебування в УПА. І якщо кожен із нас покопається у своєму родоводі, то з’ясує, що і в ньому є такі сумні історії – починаючи від “трьох колосків” і закінчуючи криміналом.

Тому в українців “антистукацький” імунітет достатньо міцний. І навіть якщо ти когось здаси, то цей “хтось” дуже швидко тебе знайде, і тоді або пику наб’є, або взагалі хату спалить. Тож не треба впроваджувати у нас не наше.

Українці по своїй суті – анархісти, вони будь-яку владу недолюблюють. Українець каже: “Владо, не заважай. Якщо не заважатимеш, я і собі на життя зароблю, і до бюджету щось дам. А якщо станеш на заваді, то буде тобі гаплик”. Це чудово пояснює те, чому в Україні ніколи не було царя, а гетьмана, який сильно наглів, саджали на палю. Тому ті антикорупційні механізми, які для німців є природними, в нашій реальності – ніщо інше, як хайп, шоу.

Читайте: Потрібно відкрити очі на реальність: біле не є білим, а чорне не є чорним

І взагалі, міркуймо глобальніше: чи можуть злочинці саджати злочинців? “Перший камінь хай кине той, хто без гріха”, – каже Святе Письмо. А хто без гріха?.. Складне питання.

Пам’ятаєте “білого та пухнастого” Савіка Шустера, затятого борця з відмиванням доходів та корупцією? Виглядало цілком переконливо, але згодом Коломойський розповів, що телеведучий і сам не гребував офшорами у своїй діяльності, зокрема укладаючи з ним договір через іноземну компанію. Тож, коли із Савіка Шустера злетіли пишні одежі, король виявився голим… і не дуже спортивним. Тому я кажу: не можуть корупціонери боротися з корупціонерами. А хабарі в Україні беруть і дають у тій чи іншій мірі всі. Той, хто сьогодні стверджує, що веде абсолютно чесний, чистий та прозорий бізнес, вибачте мене, бреше. І так складається не тому, що ми всі – падлюки в душі, а тому, що нас поставили в такі умови. Не ми, як кажуть, такі – життя таке.

Тому жоден окремий механізм, жодна окрема реформа не спрацюють – ситуація надто запущена. Необхідний докорінний злам існуючої системи. Глобальне перезавантаження. “Нульовий формат”. Що я маю на увазі? “Нульовий формат” – це відправна точка, від якої почнеться новий відлік. Ну, знаєте, як жінки люблять сідати на дієту з понеділка, а чоловіки – починати бігати вранці? Так і тут. Наприклад, із 1 січня 2020 року Україна починає жити за новими правилами.

Читайте: Велика приватизація: що Україна продасть разом із землею?

Я недаремно завжди наголошую на тому, що боротьба з корупцією та покарання корупціонерів – це абсолютно різні речі. Перше поняття значно глобальніше та передбачає цілий комплекс заходів із попередження корупційних ризиків. Так, звісно, антикорупційна система включає в себе і каральні механізми, але вони не є ключовими. Метод Макіавеллі по-українськи – це не “батіг і пряник”, а, навпаки, спочатку – “пряник”, а потім – “батіг”. Не можна карати людину за злочин, не надавши їй спершу можливість його не скоювати, правда ж? Це означає, що прокурор, слідчий, суддя та будь-який інший посадовець має отримувати таку заробітну плату, яка дозволить йому нехай не купити “Мерседес”, але принаймні забезпечити себе та свою сім’ю їжею та одягом і вивчити дітей.

Якщо слідчий приходить додому, а дружина каже йому, що не змогла дати дитині десять гривень на бутерброд або нема за що купити дітям осіннє взуття, то він відчуває себе поганим батьком і, зрештою, неповноцінним чоловіком. Я вже не кажу про те, на якому роздоріжжі опиняється людина, коли хтось із її близьких хворіє і потрібні гроші на лікування. Якщо заробітна плата працівника не дозволяє йому забезпечити навіть першочергові людські потреби, то в нього два виходи – або звільнятися, або шукати додатковий заробіток.

Стояти перед вибором – це нормально. Людина протягом усього життя постійно опиняється в ситуаціях, коли необхідно прийняти рішення. Чимось пожертвувати, чимось ризикнути, щось отримати, від чогось відмовитись. Взяти хабар чи ні? Ця спокуса існуватиме завжди, і це також нормально. Головне питання в тому, що на терезах. Уявімо, що на одній чаші – стабільна заробітна плата, яка задовольняє наші головні потреби, та ще невеличкий “профіт”. До того ж керівництво запевняє, що зі зростанням економіки наш дохід також зростатиме, хоч і не шаленими темпами. Так чи інакше, на якомусь етапі ми зможемо купити “Шевроле”, а потім, можливо, і “Тойоту”. І все це – за чистого сумління та відсутності постійного страху “спалитися”.

Для більшості прокурорів цього буде достатньо, щоб не спокуситися на другу чашу терезів, на якій – розкішний “Мерс” разом із тим самим “батогом” від Макіавеллі – ризиком потрапити до в’язниці та втратити все. Падлюк насправді не так багато – я гадаю, відсотків 30, а решта (70%) українців готові чесно працювати на державу. Необхідно лише надати їм таку можливість. Візьмемо в якості прикладу американську поліцію. Працівники отримують пристойну зарплату і знають, що, сумлінно відпрацювавши 20 років, зможуть отримувати заслужену пенсію. Але варто бодай на чомусь пійматися – і ти втрачаєш водночас і повагу, і свободу, і ту ж заслужену пенсію. “Батіг” доволі страшний, чи не так? А “пряник”, між іншим, цілком пристойний – голодним точно не залишишся.

Читайте: Кількість українців, що підтримують "мир за будь-яку ціну", зменшується - Жебрівський

Звісно, “нульовий варіант”, як і будь-яку реформу, можна піддати критиці. Повне “обнулення” з наданням рівних шансів усім викликає обурення серед тих, хто, як Савік Шустер, вдає із себе “білого та пухнастого”. Виходить, що чиновник, який працював усе життя чи то у податковій, чи то у прокуратурі, отримував доволі сумний офіційний дохід, і при цьому “заробив” на кілька маєтків у Криму та Карпатах, уникне покарання? Так. Посадовці мають зафіксувати свої ставки, сплатити певні податки та почати з “нуля” разом із усіма. Хабарники не можуть карати хабарників, не забули? А от якщо чиновники за наявності гідних умов праці все одно потягнуться до забороненої чаші терезів – тоді вже буде інша розмова…

Це дійсно справедливо. До того ж, ті, хто найбільше накрали, так підстрахувалися, що до них не підкопатися, повірте на слово. Їхні особисті юристи оформили все належним чином у рамках міжнародного права, тож зовні всі олігархи – як “бубочки”, а під покарання потраплять ті “цапи-відбувайла”, що взяли нещасні кілька тисяч, яких на юриста не вистачило.

Українці, міркуймо по-українськи. Попри всі злидні, яких натерпілися наші пращури, в нашому, істинно нашому, генотипі – не зле бажання покарати сусіда, а світла мрія бути заможними та щасливими.

Пам’ятаймо, що новий шанс для кожного – це єдиний шанс для України.