Блог | Страх перед Россией: почему Израиль не останавливает ворованное зерно

В ответ на предупреждение министра иностранных дел Украины Андрея Сибиги о возможном прибытии в порт Хайфы еще одного судна, перевозившего краденое украинское зерно, его израильский коллега Гидеон Саар посоветовал ему предоставить доказательства, а не выдвигать обвинения в социальных сетях.

Далее текст на языке оригинала.

На перший погляд, ця відповідь відображає позицію досвідченого політика, який пояснює менш досвідченому колезі, як діяти в делікатній ситуації.

Якби тільки не прецедент попереднього судна, яке перевозило крадене зерно, яке вже з'явилося в Хайфі. Це судно не тільки увійшло в ізраїльські води, але й зуміло без наслідків покинути порт. Міністр закордонних справ Ізраїлю просто "не встиг" відреагувати на докази, надані його українським колегою. За словами високопоставлених дипломатичних джерел у Києві, документи, зібрані Україною, навіть не потрапили до столу державного прокурора Ізраїлю, натомість залишившись в архівах МЗС. Тепер Україна має намір подати докази безпосередньо до прокуратури Ізраїлю. Тому можливо, що Гідеон Саар взагалі їх не перегляне.

Коли міністр закордонних справ Ізраїлю реагує на крик "Зупиніть злодія!" з країни, яку він називає другом, спочатку вимагаючи доказів, це нагадує сцену в єрусалимському трамваї. Хтось поруч з вами кричить, що його гаманець вкрадено, і замість того, щоб запропонувати допомогу чи викликати поліцію, ви радите жертві спочатку довести, що гаманець – і його вміст – насправді належали їй. Така реакція правдоподібна лише тоді, коли ви знаєте і жертву, і злодія. Або, принаймні, якщо ви знаєте злодія – і боїтеся його.

У мене немає підстав звинувачувати Гідеона Саара в упередженості проти України. Я був присутній на його зустрічі з представниками єврейської громади України в Києві та чув, як він висловлював підтримку Україні в її боротьбі проти російської агресії. Він також неодноразово публічно засуджував цю агресію, зокрема у своїх промовах у Раді Безпеки ООН.

Але коли справа доходить до конкретних інтересів, таких як продаж краденого, часто переважають інші міркування. Корупція? Страх перед Росією? Страх перед Китаєм, чиї компанії керують новим портовим терміналом у Хайфі?

Останні роки показали, що така обережність – це бажання не наступати ведмедю на лапу – нікуди не веде. Кремль не ставиться до Ізраїлю як до країни, інтереси якої потрібно поважати. Він продовжує підтримувати супротивників Ізраїлю. І цих супротивників поділяють як Ізраїль, так і Україна. За Іраном стоїть підтримка Росії та Китаю. Іран підтримує Росію у війні проти України, тоді як Росія допомагає Ірану витримувати конфронтацію зі Сполученими Штатами та Ізраїлем. У той самий день, коли Сибіга звернувся до Саара, Володимир Путін був у Санкт-Петербурзі, обіймаючи міністра закордонних справ Ірану Аббаса Арагчі.

Ось чому можна було б очікувати, що міністр закордонних справ Ізраїлю шукатиме шляхи вирішення проблеми краденого зерна разом з Україною, а не читатиме лекції своєму колезі, як недбайливому студенту. Будь-який інший підхід свідчить про те, що страх перед Росією – і надія на розуміння там, де його немає – все ще залишається визначальним фактором в ізраїльській дипломатії.